Селянське питання в «Мемуарах із життя» Єви Фелінської

Анотація

Вікторія Білявська. Селянське питання в «Мемуарах із життя» Єви Фелінської

Селянське питання, як і постать самого селянина, з’являється на сторінках польської мемуаристики Правобережної України доби романтизму порівняно з українською літературою досить пізно. Першим, хто зацікавився культурою, звичаями та побутом мешканців українських сіл, а пізніше започаткував традицію жанру селянської повісті в польській літературі та зробив селянку головною героїнею твору, став Ю. І. Крашевський. Саме його «Уляна» (1843) відкриває галерею романтичних образів, виписаних на фоні аркадійної волинської природи. Мемуари Єви Фелінської, були видані в 1856–1859 роках, узагальнюють уже наявні в тогочасному суспільному дискурсі погляди на вирішення селянського питання, чим наближують її до позиції письменників-позитивістів, у котрих це гасло стало одним із пріоритетних у творчості. Мемуаристка в окремому розділі під назвою «Роздуми про матеріальний і моральний стан селянства» детально аналізує три основних позиції в покращенні його становища, серед яких окремо виділяє можливість надання індивідуальної свободи, освіту та виховання й підвищення майнового рівня. Авторка намагається зберегти об’єктивність, показує, як живе більшість селян Волині, не беручи до уваги ані заможних, ані вкрай убогих, котрі, на її думку, становлять меншість. Проте, залишаючись представницею шляхти та володіючи певними маєтностями, Є. Фелінська не змогла вийти за межі психології поміщиці. Вона вболіває перед усім за зміцнення морального духу селян, за релігійне виховання їхніх дітей, що, за її словами, можливе й при доброму пану, відкидаючи основну проблему – індивідуальну та економічну несвободу.

Ключові слова: Є. Фелінська, мемуари, польська література епохи романтизму, селянське питання.