ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДИХОТОМІЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ І СОЛІДАРНОСТІ

Анотація

Досліджено деякі тенденції концептуального осмислення перцепцій доброчесності й солідарності в західноєвропейській філософській думці, охарактеризовано доброчесну ідентичність як підґрунтя солідарності,  легітимізатора співбуття індивіда і спільноти. Встановлено, що природною основою й онтологічною передумовою солідарності є соціабельність – внутрішньо притаманна властивість людей до взаємодопомоги і кооперації. Як синкретичне відчуття цілісності та нерозривності світу з подібними собі солідарність спонукає людей бути разом, оскільки кожний індивід несе в собі схожі якості, апріорні ціннісні та переконання. Звернено увагу й на таку природну засаду солідарності як потяг до безпеки, що пов’язано з інстинктом і практикою самозбереження. Зазначено, що первісним антропологічним компонентом солідарності є раціональна доброчинність індивіда, яка виявляється в публічній сфері.

Здійснено філософську рефлексію щодо пошуку смислів, форм і способів солідарного співбуття людей. На основі аналізу філософської спадщини Цицерона, Арістотеля, Августина Блаженного, Дунса Скота, з’ясовано, що коли в суспільно-політичному житті домінуючою стає приватна сфера, то суспільство опиняється в стані "війни всіх проти всіх". Щоб урівноважити публічну та приватну сфери життя, необхідна раціонально врівноважена та альтруїстична дія "виставлення" самого себе із потаємного кола приватного життя з метою ідеального вдосконалення суспільного. Встановлено, що з ХVI ст. право на солідарність почало осмислюватись як одне з природних прав і розлядалось в межах теорії суспільного договору, реформаторської теорії німецького кальвініста Й. Альтузія, а доброчесність отримала прагматично-імітаційне тлумачення (Н. Макіавеллі). Охарактеризовано просвітницьку і революційно-національну форми солідарності XVII – XVIII ст., особливості механічної (міфологічної) й органічної солідарності за Е. Дюркгаймом. Розглянуто доброчесність як підґрунтя солідарності в сучасних умовах, новітні форми сумісності індивідуального і спільнотного із врахуванням історичного досвіду. Констатовано, що процес національної консолідації в Україні за роки незалежності не набув системного та цілісного характеру, а був переважно фрагментарним та ситуативним. Обґрунтовано, що українському суспільству необхідно запропонувати надійні солідаритети.