ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ П’ЄРА ТЕЙЯРА ДЕ ШАРДЕНА В КОНТЕКСТІ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЕВОЛЮЦІОНІЗМУ

Анотація

Стаття присвячується аналізу космологічної концепції Тейяра де Шардена в контексті поєднання еволюційного мислення з християнською доктриною. Концепція П’єра Тейяра де Шардена є спробою подолання дихотомії між науковим світоглядом та християнською онтологією шляхом формування цілісної космогонічної моделі, в основі якої – уявлення про еволюцію як процес духовного становлення буття. У його концепції Всесвіт постає як цілісна динамічна система, яка розгортається від неорганічної матерії до свідомого духовного життя. Цей процес еволюції не зводиться до біологічних змін, а трактується як становлення, в основі якого – зростання складності й усвідомленості, що веде до внутрішньої персоналізації світу. У межах аналізу структури космічної еволюції було виділено три ключові етапи: геогенез, біогенез та ноогенез. Ці фази не є розірваними між собою, а становлять безперервний рух до зростання свідомості як нової онтологічної якості. Особливу увагу приділено ідеї Точки Омега як завершення та метафізичного полюса еволюції. У Точці Омега втілено христологічний вимір буття: Христос виступає не як зовнішній Спаситель, а як Особовий Центр еволюційної конвергенції, який пронизує космос зсередини. Визначено, що антропологія Тейяра де Шардена розглядає людину як ключову фазу еволюції – істоту, в якій космос набуває самосвідомості. Особистість постає не випадковим наслідком, а внутрішньою метою розвитку: вона визначається свободою, здатністю до інтеріоризації, любові та сопричастя. Одним з важливих висновків статті є теза про те, що філософська система П’єра Тейяра де Шардена відкриває глибоку перспективу для осмислення взаємозв’язку між еволюцією, людиною та Богом. Вона пропонує не лише концептуальний синтез науки і релігії, але й нову онтологію персоналізації, де свобода, любов і особистість постають не як моральні прикмети, а як фундаментальні сили буття. У цьому світлі людина постає як співтворець Всесвіту, а Христос – як його внутрішній телос, що веде творіння до трансцендентного звершення в точці вселенської єдності.