Поезія Казімєжа Вєжинського та її ідеологічна спрямованість під час Другої світової війни

Анотація

Метою статті є дослідження поезії відомого польського поета Казімєжа Вєжинського, його ідеологічної спрямованості в роки Другої світової війни. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, об’єктивності та історизмі. З метою розкриття змісту та ідеологічної сутності поезії використано текстоцентричні методи аналізу творів та компаративістські студії. Висновки. В статті проаналізовано творчість Казімєжа Вєжинського, зокрема увага зосереджена на його політичній поезії часів Другої світової війни, зокрема на вірші "Na proces moskiewski" ("На московський процес"). Стверджується, що поезія автора 1939–1945 років була високомистецькою і часто поєднувала ліричні, епічні та драматичні елементи, незважаючи на загальноприйняте твердження, що "під час війни музи мовчать". Вірші Вєжинського, особливо збірка "Krzyże i miecze" (1946), функціонували як хроніка воєнного часу і часто набували форми "анти-оди", виражаючи гнів та іронію щодо радянської агресії та суду над шістнадцятьма лідерами польського підпілля в Москві у 1945 році. Автор звинувачує суддів, називаючи їх зрадниками та натякаючи, що "злочинець у цій залі суду – не ми, а ви". "Свобода" описується як "невідоме вам слово" та "вічне марновірство" для московської сторони. За допомогою ліричної мови вірш підтримує внутрішню дисципліну та посилює силу почуття, що характерно для трагедії. Вєжинський використовує категорію трагедії, ототожнюючи читачів з обвинуваченими, яких спіткала польська доля. Московський трибунал судиться ораторським колективом (польською нацією) та засуджується за втечу від розуму та союз з дияволом на польських могилах. В статті детально досліджується структура та акустичні особливості цього вірша, підкреслюється його трагізм, зв'язок із традицією польського романтизму та ідеєю "болісної краси", розкриваючи національну трагедію Польської підпільної держави.