Українська полоністика

СЕРЕДНЬОВІЧНА МІФОЛОГІЯ: ДОСВІД ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ

Ярослав Білик — 2026-05-29

Феномен середньовічної міфології досліджується на прикладі уявлень про гномів (дворфів, краснолюдів). Міфологема карликів взагалі є досить універсальною і присутня в міфах багатьох народів, однак тільки в середньовічній міфології вона виходить на провідне місце. Уявлення про гномів (краснолюдів) постають важливою частиною культурного коду епохи Середньовіччя. Найбільш розробленими і деталізованими є уявлення щодо гномів у польських і кельтських міфах. Польський варіант гномів – з власною назвою «краснолюди» можна вважати доволі типовим для цієї доби. Важливим джерелом нашого дослідження також є середньовічні літературні збірники: різні варіанти Фізіологу та Бестіарію. Середньовічні міфи і світоглядна символіка стали важливим підґрунтям появи й розвитку в сучасній культурі літературного жанру фентезі (Дж. Толкін, в сучасній Польщі – А. Сапковський). Середньовічна міфологія суттєво відрізняється від класичної античної. Гноми в середньовічних міфах, а дещо пізніше вже на сторінках літературних творів, постають дуже різноманітними за своїми характерами і звичками: серед них є мудреці, доблесні воїни, чудові ремісники, але також ледарі та шахраї. Спільноти гномів – це копія тогочасного суспільства, вони майже як люди. Гноми є важливою частиною культурного коду цієї епохи. Основні середньовічні персонажі (гноми, ельфи) показані в контексті аксіологічних параметрів через понятійну опозицію добра і зла. Ця опозиція не є простим поділом на «абсолютне добро» та «абсолютне зло», а вибудовується на відмінностях та подібностях у їхній природі, культурі та світогляді. Органічне «вплетіння» краснолюдів та інших подібних персонажів до буттєвих конструкцій дозволяло мислячій людині сприймати життєвий шлях індивіда не таким трагічним як в античності. Гра є основою сприйняття міфології Середньовіччя. Середньовічна міфологія дозволяла сприймати ряд життєвих ситуацій за аналогією до сценічних ігор і тому більш комфортною. Характерним для ментальності цієї доби було намагання особистості в кожній речі чи явищі, у кожній події, навіть, на перший погляд, незначній, обов’язково розгледіти їх як загальний, так і потаємний сенс та призначення; тому й для краснолюдів обов’язково визначалось їх місце в ієрархії буття. Екзистенційні та аксіологічні характеристики буття таких персонажів із необхідністю сприймалися як такі, що постають доповнюючими до власного буття людини.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ СТАТИСТИЧНОГО ОБЛІКУ РЕЛІГІЙНОЇ МЕРЕЖІ ПОЛЬЩІ

Лариса Владиченко — 2026-05-29

У статті здійснено огляд польського досвіду щодо особливостей ведення процедури статистичного обліку релігійної мережі країни. Констатовано, що ведення такого обліку в Польщі є прерогативою Головного статистичного управління, яке з 1989 р. наділене відповідними повноваженнями. Дані щодо релігійної мережі Польщі Головне статистичне управління оприлюднює раз в три-чотири роки у відповідних інформаційних вісниках, доступ до яких є загальнодоступним. Установлено, що в практиці статистичного обліку застосовуються дані щодо висвітлення кількісного й відсоткового показника релігійної мережі. Зокрема, це дані щодо інституційних об’єднань релігійних організацій, а також релігійності населення. Виділено позитиви та недоліки статистичної звітності мережі релігійних організацій в Польщі. Зазначено, що в Польщі відсутній уніфікований стандарт подання даних про релігійну мережу країни. Через це, використовуючі дані польської державної статистики, неможливо надати повну узагальнену інформацію відносно таких кількісних показників інституційної мережі, як релігійні громади, культові споруди, священнослужителі, духовні навчальні заклади тощо. Оскільки ця інформація надається вибірково тільки відносно Римсько-католицької церкви в Республіці Польщі та найбільших релігійних організацій, які представляють релігійну меншість країни.

З’ясовано, що в Польщі в держстатистиці до даних, які характеризують релігійну мережу країни, входять відомості про кількість віруючих. Між тим, на основі зазначених показників можна більш детально простежити кількісну конфігурацію як релігійної більшості, так і релігійної меншості країни (щоправда, не всієї релігійної меншості). Перспективою дослідження зазначеної тематики може стати проведення компаративних досліджень здійснення статистичного обліку релігійної мережі Польщі з країнами Європейського Союзу.

ВІД «ПОСТМОДЕРНІЗМУ» ДО «ПЛИННОЇ СУЧАСНОСТІ»: СПОСТЕРЕЖЕННЯ І ПЕРЕДБАЧЕННЯ ЗИГМУНТА БАУМАНА

Володимир Горбатенко — 2026-05-29

У статті розглянуто концепцію сучасного світового розвитку початку ХХІ століття польсько-британського соціолога і філософа Зигмунта Баумана (1925–2017). Показано підстави дискурсивного уточнення вченим поняття «постмодернізм» та обґрунтування власного терміна «плинна сучасність». З’ясовано особливості переосмислення З. Бауманом однобічної спрямованості постмодерного дискурсу як чинника подолання тотальної, централізаторської, моністичної спадщини епохи Модерну. На підставі наукових підходів ученого проаналізовано специфіку домінування суспільства споживання, проблеми і парадокси розвитку індивідуалізованого суспільства, характер формування перманентних змін ідентичності, роль автономного морального суб’єкта в процесі формування нової солідарності, чинники й потреби утвердження моральної відповідальності індивіда за «Іншого». Зроблено висновок про необхідність урахування в умовах трансформації українського суспільства наукових підходів Баумана щодо процесів розмивання колективних ідентичностей, перманентних інституціональних конструкцій та деконструкцій, розпаду традиційних соціальних цінностей, змін у структурі зайнятості, можливостей використання інтегративних практик і культури споживання як чинників подолання сегрегації, конфліктів, насильства. Доведено, що у світі, який порівняно з попереднім розвитком кардинально змінився, індивід мусить самостійно вирішувати проблеми, які за нього раніше вирішували держава й суспільство. Перспективними для подальших досліджень є роздуми соціального мислителя, що стосуються реінвестування сучасних політичних еліт у минуле в пошуках ефемерної стабільності замість спроб опанування невизначеного майбутнього. В умовах незавершених в Україні процесів політичної модернізації, європейської інтеграції, конструювання новітньої моделі національної ідентичності, очікуваних проблем повоєнної відбудови підняті З. Бауманом проблеми мають важливе значення для українського суспільства як з теоретичного, так і з практичної погляду.

Інституціоналізація руху добровільної абстиненції у католицьких парафіяльних спільнотах Верхньої Сілезії

Йозеф Мандзюк — 2026-05-29

У статті проаналізовано ґенезу та розвиток антиалкогольного руху в католицькому середовищі Верхньої Сілезії в середині ХІХ ст. Явище розглядається в контексті глибоких соціально-економічних трансформацій, пов’язаних з індустріалізацією, урбанізацією та появою нових соціальних груп у промисловому регіоні, що швидко розвивається. Показано, що широке споживання алкогольних напоїв було тісно пов’язане зі структурними змінами в традиційному способі життя, міграцією сільського населення до промислових центрів, ослабленням місцевих форм соціальної інтеграції та економічними інтересами, пов’язаними з виробництвом та розповсюдженням алкогольної продукції. Установлено, що відповіддю католицьких релігійних інституцій стало формування масштабного релігійного руху, спрямованого на моральну регуляцію суспільного життя та поширення практики добровільної абстиненції. У межах цього руху використовувалися різні форми релігійної комунікації та пастирської практики, зокрема проповіді, місії та реколекції, колективні молитовні практики та створення парафіяльних братств й асоціацій, орієнтованих на добровільне утримання. Ці форми релігійної діяльності сприяли швидкому поширенню руху серед різних соціальних груп, включаючи працівників промислового сектору. Цей рух приніс відчутні соціальні результати, сприяючи зменшенню пияцтва, покращенню соціальної дисципліни та зміцненню релігійного та морального впливу Церкви. Значення цих ініціатив було визнано як державною, так і церковною владою. Проаналізовано процес інституціоналізації цього руху у формі парафіяльних товариств і братств як механізму релігійної організації населення. Виявлено чинники поступового ослаблення руху, зумовлені економічними інтересами виробництва алкогольної продукції, адміністративним контролем державних структур і політичними трансформаціями середини ХІХ ст. Зроблено висновок, що антиалкогольний рух виконував інтегративну й регулятивну функції, сприяючи формуванню соціальних моделей поведінки.

Філософсько-культурологічна транскрипція екзегези музичної складової духовного мистецтва католицизму

Максим Мельничук — 2026-05-29

Автор наукової розвідки експлікує своє дослідження у фокусі філософсько-культурологічного та релігієзнавчого аналізу розвитку духовного музичного мистецтва у фокусі смислових транскрипцій західної релігійної культури на прикладі католицизму. Розглянуто історичні трансформації органа як музичного інструмента, який став символом музичної культури Західної Церкви, та особливості його тембрових можливостей, що є важливою складовою в процесі сугестивного впливу на реципієнта. Проаналізовано основні музичні жанри в розрізі певних історичнихперіодів, які були проілюстровані органним мистецтвом: прелюдія та фуга токата та фуга, пассакалія, хоральна прелюдія, а також здійснена демаркація в розрізі національних органних шкіл – німецькою, французькою, іспанською та італійською. Зазначено, що органне мистецтво було присутнє не лише в церковному житті, але також займало значне місце у світському культурному середовищізахідної Європи. У нашому дослідженні головна увага закцентована на розвитку органного мистецтва в рамках європейських традицій як важливої складової західної християнської культури.У ньому розглянуто історичні етапи еволюції органа від темних середніх віків до періоду інтелектуальних звершень Нового часу.Експліковано його смислове практичне значенняв літургійній практиці та культурологічний вплив на формування західноєвропейської професійної музичної мови. Особлива увага приділена творчості видатних композиторів і органістів, таких як Фрескобальді Джироламо, Букстехуде Дітріха та Баха Йоганна Себастьяна.

Досліджено взаємозв’язок між акустичними властивостями органа, архітектурними особливостями храмів і сакрально-символічним навантаженням музичних творів. У статті підкреслено духовну, естетичну й символічну цінність органного мистецтва та його вагомий внесок у становлення західноєвропейської сакральної культури. Орган розглядається як один із ключових музичних інструментів XV–XVII століть у контексті розвитку європейської музичної традиції. Досліджено конструктивні особливості органів, еволюцію їхніх регістрових систем і технічні вдосконалення, що сприяли появі нових виконавських і композиційних підходів. Значну увагу приділено ролі органа в церковному житті та його впливу на формування жанрів поліфонічної музики. Окремо розглянуто внесок композиторів цього періоду у розвиток органного мистецтва.

У висновках зазначено визначальну роль органа в музичному житті епохи бароко та його вплив на подальший розвиток європейської культурної спадщини загалом та музичної, зокрема. Підкреслено значення та місце органного мистецтва в контексті формування розвитку музичних, культурних традицій Європи та світу.

Конфесійний простір сучасної України та процеси релігійної стереотипізації в умовах суспільних трансформацій

Олег Соколовський — 2026-05-29

У статті проаналізовано феномен релігійних стереотипів у контексті їхнього впливу на процеси формування релігійної ідентичності в українському соціокультурному просторі. Обґрунтовано, що колективні світоглядні настанови функціонують як глибинний рівень суспільної свідомості, у межах якого закріплюються типізовані уявленнята регулятивні моделі поведінки, які структурують конфесійну стратифікацію соціального простору. Доведено, що релігійні стереотипи відзначаються складною багаторівневою внутрішньою організацією, у межах якої взаємодіють когнітивні та афективні компоненти, формуючи стійкі моделі сприйняття конфесійної приналежності та міжконфесійних відносин. Виявлено історичні, ідеологічні та медійні чинники їх відтворення, а також простежено роль історичної пам’яті, репродукції радянського антирелігійного дискурсу та сучасних інформаційно-комунікативних практик у підтриманні й трансляції відповідних наративів. Показано, що культові практики та ритуальні дії можуть набувати значення інституційних форм стереотипізованої поведінки, які відтворюються в межах релігійного комплексу та виконують функцію символічної ідентифікації конфесійної приналежності.

ПОЛЬСЬКИЙ КРИТИК МІХАЛ ГРАБОВСЬКИЙ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ КИЄВА

Ірина Андерсон — 2026-05-29

У статті досліджується київський період життя та діяльность відомого польського письменника, публіциста, літературного критика, історика, громадського та культурного активіста Міхала Грабовського (1804–1863). Проаналізовано його роль у мистецькому середовищі та публічній сфері Києва 1850–1860 років, внесок у розвиток польсько-українських культурних взаємин, участь у наукових та громадських інституціях Правобережної України. Особливу увага приділено його київському салону як осередку міжкультурного діалогу, співпраці з українськими діячами та участі в археографічних дослідженнях регіону. Проаналізовано його внесок у розвиток Київських кредитного та аграрного товариства, Київського земського банку, участь у побудові дзвіниці при Київському костьолі (Святого Миколая), а також участь у культурному житті міста та взаємодію з представниками української інтелігенції. Звернено увагу на роль Міхала Грабовського у формуванні культурного середовища польської громади Києва, а також його впливу на міжкультурні інтелектуальні контакти. Висвітлено значення діяльності критика для розвитку літературної думки та культурного діалогу в багатонаціональному середовищі Києва.

Розглянуто його інтелектуальну діяльність у Києві, участь у культурному житті міста, коло наукових і літературних зацікавлень, а також вплив місцевого середовища на формування його історико-літературних поглядів. Зосереджено увагу на контактах літературознавця з польською та українською інтелігенцією, а також ролі Києва як важливого центру польського культурного життя в межах російської імперії середини XIX століття.

Установлено, що польський митець Міхал Грабовський посідав важливе місце в історії культурного життя Києва та заслуговує на подальше дослідження в контексті історії польсько-українських культурних взаємин.

ДОСВІД СИБІРСЬКОГО ЗАСЛАННЯ В СПОГАДАХ ЄВИ ФЕЛІНСЬКОЇ ТА РУФІНА ПЕТРОВСЬКОГО

Вікторія Білявська — 2026-05-29

У статті на прикладі «Спогадів з подорожі до Сибіру, перебування в Березові та Саратові» Є. Фелінської та «Мемуарів про перебування в Сибіру» Р. Петровського проаналізовано досвід сибірського заслання обох митців, а також здійснено порівняльний аналіз творів, окреслено жанрові та стилістичні особливості, притаманні текстам кожного з авторів. З’ясовано, що в першій половині ХІХ ст. польськими романтиками було створено інфернальну та мартирологічну візію Сибіру, яка зводилася до патріотичної тематики й нівелювала будь-які інші способи омовлення досвіду заслання. Мемуаристика презентувала інше бачення сибірської тематики та відмінний від утвердженого в художній літературі досвід заслання, однак, суттєво не вплинула на глибоко вкорінений, канонізований митцями романтичний стереотип і не розвінчала наявний міф, який часто й сама використовувала.

Спогади засланців значно розширили та збагатили сибірську тематику популярними для літератури тогочасної епохи пейзажними замальовками, етнографічними нарисами й дослідженням екзотичного для пересічного європейця побуту корінних народів. Вони були одними із перших праць, які наближали далеку Азію до європейського читача. Митці звертали увагу на механізми імперської урядової політики, з-поміж яких етнічна асиміляція, обов’язковість російської мови для корінних народів, маніпуляція релігією, законодавством та інші механізми, які допомагали тримати впокореними численні народи Сибіру.

Для мемуарів Р. Петровського характерна відкритість, глибока емоційність та гостра критика владних структур Російської імперії, чого Є. Фелінська собі не могла дозволити з огляду на цензуру. «Спогади з подорожі до Сибіру…» постають складним жанровим утворенням, яке об’єднує нотатки з подорожі, щоденник, листи, етнографічні нариси та фольклорні елементи, а «Мемуари про перебування в Сибіру» мають більш чітку структуру й неускладнені генологічними нашаруваннями.

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СПІЛКИ ПОЛЯКІВ ПОЛТАВЩИНИ «ПОЛОНІЯ»

Алла Болотнікова — 2026-05-29

У статті розглянуто актуальну проблему інституціоналізації національних спільнот в Україні на прикладі Спілки поляків Полтавщини «Полонія» в Полтавській області. Авторка висвітлила основні напрями діяльності організації, зокрема з погляду мовно-культурного аспекту, мовної освіти, збереження історичної пам’яті та увічнення культурної спадщини. У контексті європейської інтеграції та викликів національній безпеці діяльність таких організацій потребує переосмислення не лише як етнокультурного явища, а й як ефективного інструменту публічної дипломатії та регіонального розвитку.

У дослідженні використовується комплекс загальнонаукових та спеціалізованих філологічних методів: історико-генетичний (для відстеження етапів формування Спілки), системно-функціональний (для аналізу напрямків діяльності) та контент-аналіз медіаресурсів організації. Для поглиблення лінгвістичної перспективи використано дискурсивний аналіз для вивчення цифрового іміджу Спілки, а лінгвокультурологічний аналіз – для дослідження перенесення національних цінностей через мову. Комунікативно-функціональний підхід допоміг оцінити ефективність освітніх стратегій у просуванні польської мови як мови професійної та міжетнічної взаємодії.

Здійснено комплексний аналіз діяльності «Полонія» в Полтавській області як провідного інституційного центру польської меншини в регіоні. Авторка виокремила ключові напрямки культурно-освітньої діяльності організації, зокрема в царині мовної освіти. Особливу увагу приділено стратегічному партнерству Спілки з Національним університетом «Полтавський політехнічний університет імені Юрія Кондратюка», що дозволило створити ефективне науково-освітнє середовище для вивчення польської мови, упровадження програм подвійного диплому та сприяння академічній мобільності. У статті детально описано заходи щодо збереження історичної пам’яті та увічнення культурної спадщини (догляд за могилами, вшанування пам’яті репресованих). Проаналізовано волонтерські проєкти Спілки, підкреслено її активну роль у зміцненні українського тилу.

На прикладі підтримки ініціатив польської громади простежено реалізацію державної політики України в царині міжнаціональних відносин, що відповідає європейським стандартам захисту прав меншин. На основі аналізу досягнень організації (фестивалі, виставки, освітні центри) продемонстровано високий рівень інтеграції польської громади в українське громадянське суспільство. Зроблено висновок, що синергія між громадянським сектором (Спілкою) та науковою спільнотою (Університетом) забезпечує повне збереження національної ідентичності поляків, які активно беруть участь у процесах державотворення в Україні.

ЕТНІЧНА СИМВОЛІКА В ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Катерина Климова — 2026-05-29

Статтю присвячено актуальній проблемі використання етнічних образів-символів у сучасній поезії українських та польських авторів. Зазначено, що символи в художній літературі є відображенням як загальнолюдського світобачення, так і національної картини світу. З огляду на спільне слов’янське коріння та тісні культурні взаємини, у статті поставлено за мету дослідити роль етнічної символіки в системі духовних цінностей українського та польського народів, при цьому матеріалом для аналізу обрано низку поетичних текстів обома мовами. Посилаючись на етнографічні, літературознавчі та мовознавчі джерела, автори статті окреслили декілька традиційних давніх за походженням етнічних символів, використаних у польських та українських текстах: лелека, орел, верба, мак, барвінок, рушник. Слова класифіковано за трьома групами: «Тваринні (пташині) символи», «Рослинні символи», «Культові символи та обереги». Зазначено, що всі названі символи мають релігійну, міфологічну або фольклорну етимологію. Наведено приклади давніх прислів’їв, приказок, де використано слова-символи, а також з’ясовано, як вони трактуються в контексті української та польської обрядовості, мовної картини світу. Дослідження поетичних текстів засвідчило, що чимало етнічних символів є багатофункціональними: наприклад, лелека, орел, верба, мак позначають широкий спектр узагальнених понять про вірність батьківщині, владу, мужність, гордість, вічність життя, жіночність, зв’язок із Всесвітом, родовід, кохання, ніжність тощо. З огляду на це, порівняльний аналіз авторської інтерпретації етнічних символів у польській та українській поезії показав розмаїття художнього бачення, зумовлене впливом національної культури або власними асоціаціями літераторів. Особливе місце в системі етнічних символів посідає рушник, який є потужним культовим символом в обох народів. Показово, що він сам, будучи символом – полотном-оберегом, поєднує у своєму орнаменті низку символів природи та солярних знаків. Тому поезій, присвячених рушникові, у літературі чимало. Щодо образу-символу орла в поезіях автори статті зазначають різне трактування, що пов’язано з геральдикою багатьох країн. Окреслено напрям подальшої наукової розвідки, яка стане органічним продовженням цієї статті, – цікавим та актуальним буде дослідження символів війни і миру в українській та польській поезії.

СЛОВ’ЯНСЬКІ, ЛАТИНСЬКА ТА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНІ МОВИ В ІСТОРИЧНІЙ ДИНАМІЦІ ПАРАФІЯЛЬНОГО МОВЛЕННЯ: КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОСТІР ПАРАФІЇ ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ М. ХМІЛЬНИКА В ДОБУ СВОБОДИ СОВІСТІ КРІЗЬ ПРИЗМУ «ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ»

Олексій Павлюк — 2026-05-29

У статті досліджено історичну динаміку функціонування слов’янських та латинської мов у комунікативному просторі парафії Пресвятої Трійці м. Хмільника в контексті доби свободи совісті крізь призму вивчення дисципліни «Історія української літературної мови». Наукова розвідка ґрунтується на поєднанні методів історичної лінгвістики, соціолінгвістики та культуролінгвістики. На основі архівних матеріалів, богослужбових книг, парафіяльної бібліотеки, католицьких масмедіа, меморіальних написів та усних свідчень парафіян і духовенства реконструйовано етапи формування багатомовного середовища громади від дорадянського періоду до сучасності. Проаналізовано трансформацію мовних кодів (латинського, польського та українського) в літургійній, катехитичній, освітній і медійній практиках, а також їхні комунікативні та символічні функції від дорадянського періоду до сучасності крізь призму концепції «Історії української літературної мови». Виокремлено етапи трансформації лінгвального середовища: від панування латини та польської мови як етноконфесійних маркерів до утвердження української мови як домінантного комунікативного коду в умовах релігійної свободи після 1991 року. Обґрунтовано, що сучасний етап розвитку парафії характеризується утвердженням української мови як основного комунікативного коду;збереженням латини як знакової універсальної католицької традиції та польської мови як маркера історичної й етноконфесійної пам’яті. Окрему увагу приділено ролі парафіяльної бібліотеки та католицьких масмедіа у формуванні мовної ідентичності вірних.

З’ясовано, що багатомовність у комунікативному просторі парафії постає не лише як історична спадщина, а як динамічна культурна практика, що формує сучасну римо-католицьку ідентичність та має важливий освітній потенціал для вивчення «Історії української літературної мови». Доведено, що вивчення історії мови через призму церковно-релігійного дискурсу сприяє формуванню історичної свідомості майбутніх учителів-словесників та глибшому розумінню мови як носія культурної пам’яті в контексті європейської інтеграції.

Зміни в сприйнятті поляків і росіян в українському коміксі

Шимон Ковальчик — 2026-05-29

У тексті проаналізовано способи репрезентації поляків і росіян у сучасному українському коміксі, а також продемонстровано, як медіа бере участь у конструюванні колективної пам’яті, національної ідентичності та геополітичних наративів. Сучасний український комікс усе частіше виконує не лише розважальну, а й інтерпретаційну та мнемонічну функції, поєднуючи історію, символіку та досвід війни з рефлексією над відносинами України із сусідніми державами. Робота ґрунтується на інтердисциплінарній методології, що охоплює семіотичний аналіз, студії пам’яті, деколоніальну перспективу, а також компаративний та іконографічний аналіз. Це дає змогу дослідити взаємодію образу й тексту, способи візуалізації травми та символи, які визначають культурну приналежність персонажів. Дослідницький матеріал становлять, зокрема, комікси «Джихад», «Максим Оса», «Даогопак», «Вдовичка», «Воля» та антологія «Перемога». Аналіз свідчить про виразну асиметрію в репрезентації поляків та росіян. Росіяни, особливо після 2014 року, постають як символи імперіалізму, насильства та загрози для української ідентичності. Російські військові зображуються водночас і як жорстокі агресори, і як гротескні, здеморалізовані жертви власної системи. Сатира та дегуманізація виконують функцію психологічного захисту від воєнної травми та посилюють наратив про цивілізаційну відмінність України від росії. Натомість образ поляків зазнає суттєвої еволюції. Якщо раніше вони зображувалися як представники панівного шляхетського устрою, то після 2014 року все частіше постають як союзники України в боротьбі з російським імперіалізмом. Польські персонажі переживають моральну трансформацію та вибудовують взаємини, що ґрунтуються на партнерстві, лояльності та спільному досвіді боротьби. Проведений аналіз доводить, що сучасний український комікс є важливим медіа національного та деколоніального наративів. Через використання метафори, гротеску та фантастики автори реінтерпретують історію та активно впливають на сприйняття відносин України з Польщею та росією. Отже, комікс стає інструментом формування модерної української культурної та політичної ідентичності.