Українська полоністика

МІХАЛ ГРАБОВСЬКИЙ ЯК ПЕРЕКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

Ірина Андерсон — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

У статті розглянуто перекладені польською мовою українські козацькі думи та пісні зі збірки Михайла Максимовича 1834 року. Польський літературний критик, письменник доби романтизму, Міхал Грабовський у своїй найвідомішій праці «Література і критика» 1837 року підніс українську народну поезію на щабель зразків світової літератури, козацький епос прирівняв до лицарського епосу, а збірку українських народних пісень Михайла Максимовича визнав зібранням національних шедеврів літератури. Розглянуто такі віршовані пісні: «Ой на морі, на морі синьому», «Гомін, гомін по діброві», «Ой панове-молодці, відкіль ідете?», «Пісні про Свирговського», «Пісні про Морозенка», «Вітер гуде, трава шумить», «Пісня про Богданка», «Туман поле покриває», «Пісня Богуславцю (Гей із устя Дніпра)», «Про козака Байду (А в містечку славним Берестечку)», «А що в тій Чорногорі за вороні коні!», «Ой мала вдова сина сокола», «Наїхали козаки до Марусі в гості», «Повстання Наливайка», «Похід на поляків», «Про Хмельницького та Барабаша», «Про похід Хмельницького в Молдавію», а також думи «Про Івася Коновченка», «Чорноморська буря», «Про Федора Безродного» та «Втеча трьох братів з Азова».

Встановлено, що при перекладі Міхал Грабовський допустив такі погрішності в перекладених поезіях: порушення часового принципу, пропуск строф, недотримання малої / великої літери при тлумаченні, заміна категорії роду іменників, власні доповнення, неправильний переклад певних частин тіла, порушення граматичних форм, зокрема й недотримання правил передавання ступенів порівняння прикметників. Окрім того, не завжди влучно підібрано відповідники до семантики слів із оригіналу тексту, а також фразеологічних одиниць. Однак це жодним чином не применшує заслуги польського літературознавця та не є приводом недооцінювати його сміливий учинок, що мав на меті познайомити польськомовне суспільство з український фольклором.

ПОЛОНІЗМИ ТА ЇХНІЙ РЕГУЛЯТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Алла Болотнікова, Світлана Галаур — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Стаття є спробою проаналізувати полонізми не лише як традиційні номінативні, але і як регулятивні засоби в структурі художнього тексту, розглянути їх з погляду логіко-інтелектуального, емоційного та оцінного складників. Ідеться про те, що читач легко вирізняє іншомовні елементи, що часто постають сигналами необхідної інформації. За умови правильного розшифрування інформативного коду полонізму, читач адекватно сприймає й глибоко розуміє твір. Переважно українські письменники застосовують полонізми – власні назви, демонструють їх у формулах ввічливості, ремінісценціях, білятекстових конструкціях, передаючи важливу культурну інформацію. З метою посилення регулятивного ефекту полонізмів автори уводять їх до складу художніх засобів.

Суспільно-історична проблематика першої половини ХІХ ст. в мемуарах Т. Бобровського

Олеся Бондарчук — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Олеся Бондарчук. Суспільно-історична проблематика першої половини ХІХ ст. в мемуарах Т. Бобровського

У статі досліджено мемуаристичну спадщину Т. Бобровського, а саме першого тому «Мемуари мого життя. Про справи та людей мого часу», з погляду проблематики, яка має чітку суспільно-історичну спрямованість. Творчий доробок автора має виразну деталізовану, скрупульозну, енциклопедичну та багаторівневу систему проблематики, що відтворюється в описах історико-культурних подій крізь призму авторського всебічного аналізу епохи та тонких спостережень людської натури. Під час дослідження тенденційної суспільно-історичної спрямованості твору Т. Бобровського особливої уваги заслуговує принцип аналізу проблемного комплексу мемуаристичної спадщини автора. Митець охопив широкий діапазон проблем своєї епохи, старанно зберіг та відтворив власні спогади, розповіді інших та елементи офіційних документів. Це спричинило те, що остаточний варіант мемуарів перетворився в складнострукторований конволют, дослідження якого не може проводитися лише за хронологічним принципом, варто врахувати також принцип авторського вибору питань. Так, селекція фактів, спогадів та документів призвела до авторської градації значення певних подій, що, зі свого боку, віддзеркалюється в розкритті важливої історичної проблематики через соціально-побутовий контекст. Листопадове повстання1831 р., примусове віддалення від рідного краю внаслідок еміграції або заслання, переслідування «неугодних» польських та українських організацій, а також усвідомлення зради батьківщини розглядається в мемуарах через авторські родинні спогади та описи літературно-культурного життя Правобережжя. Питання переходу правового життя краю до російського законодавства та несправедливого урядовця розкриваються мемуаристом за допомогою описів випадків із буденного життя польської шляхти. Проблематика «свій – чужий» розкривається не лінійно, а в численних сюжетних вставках, як, наприклад, вставна новела про історію кохання між дівчиною-польською та російським солдатом, яка на той час могла мати лише трагічний кінець. Переплетіння таких різних питань дозволяє читачам сформувати уявлення про суспільно-політичне життя Правобережної України ХІХ ст.

ТЕРМІНИ В ПЕРЕКЛАДІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ НАУКОВИХ ТЕКСТІВ ІЗ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ

Тетяна Павлінчук — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Переклад наукових, науково-популярних текстів та есеїстики посідає окреме місце в теорії й практиці перекладу. Загалом переклад наукової літератури підпорядковується загальним правилам перекладу з однієї мови на іншу, але специфіка наукового тексту пов’язана з особливим слововживанням – наявністю фахової лексики, термінів, квазі-термінів та інших слів і сполучень слів, характерних для традиції вживання в науковій стилістиці мови оригіналу та мови перекладу.

Перекладач наукових текстів з польської мови зосереджується на змісті висловлення, його структурі, точності, логічному взаємозв’язку складових частин, науковому синтаксисі тощо, але водночас його погляд падає на особливий лексичний пласт – терміни та слова й словосполучення, котрі в польській традиції належать до книжної лексики, найчастіше мають іншомовне походження й оформлені мовою джерела походження.

Мета статті – дослідити, у які зв’язки вступають терміни та книжна лексика з текстом, яку функцію вони виконують, який вплив мають на реципієнта та яким способом можуть бути перекладені.

У статті досліджено роль термінів та книжної лексики на прикладах із польськомовних наукових текстів, виявлено джерела їх походження, традицію вживання, написання й оформлення в тексті.

Важливим аспектом є бажання автора увести в текст книжну лексику, звернути на неї увагу читача, здійснити на нього вплив.

У результаті дослідження виявлено кілька стратегій відтворення термінів, квазі-термінів та книжної лексики: використання відповідного терміна, що функціонує в українській термінології, утворення нового терміна, перенесення іншомовного словосполучення до цільової мови без змін, заміна більш уживаним в українській мові відповідником тощо

ГУЦУЛЬСЬКІ ЛЕКСИКОНИ (1880–1881 рр.) ЯНА ҐРЕҐОРОВИЧА

Ірина Сус — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

У статті розглянуто «Słowniczek huculski» та «Słowniczek huculski dla ułatwienia rozmowy z ludem» польського письменника, публіциста, видавця Яна Ґреґоровича, надруковані в науково-популярному щорічнику «Pamiętnik Towarzystwa Tatrzańskiego» (Краків, 1880) та в путівнику Гуцульщиною «Przewodnik dla zwiedzających Сzarnogórę położoną w powiecie Kossowskim» (Львів, 1881) його ж авторства.

У «Przewodniku …» зазначено, що джерельною базою словничка слугувало мовлення мешканців села Жаб’я та його околиць – сіл Криворівні, Ясенова, Гриняви, Космача на Гуцульщині. Макроструктура лексикографічних праць містить понад 700 гуцульських слів з польськими відповідниками, укладених за алфавітом польської мови. В обох пам’ятках представлено апелятивну лексику, спорадично оніми та фразеологізми, до ботанічних назв непослідовно подано латинські еквіваленти. Простежено, що значення заголовних слів передано здебільшого описовими конструкціями, також однослівними та синонімними еквівалентами, розкрито полісемію слів. З’ясовано, що в «Słowniczku huculski dla ułatwienia rozmowy z ludem» збільшено обсяг макроструктури та в мікроструктурі розширено пояснення тих самих заголовних слів.

Визначено, що найбільші лексико-семантичні групи лексики в пам’ятках становлять назви осіб, звичаїв та обрядів, предметів повсякденного вжитку, одягу, їжі, будівель, гуцульського календаря, орографічних об’єктів, явищ природи, реалій гірського пастухування та лісосплаву; абстрактні, церковно-релігійні, медичні, ботанічні, зоологічні назви; дієслова руху та переміщення, дії, мислення, мовлення, міжособистісних відносин та емоційного стану.

У гуцульській лексиці лексикографічних праць Я. Ґреґоровича зафіксовано запозичення, зокрема полонізми, румунізми, гунгаризми, германізми, галліцизми.

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ: ІНСТРУМЕНТИ, МЕТОДИ Й ПРИЙОМИ

Катерина Яриновська, Олексій Башманівський — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

У статті розглядається проблема формування комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти при вивченні іноземних мов у закладах вищої освіти. Авторами визначено, що серед основних завдань, котрі ставить перед нами педагогічна наука у царині формування комунікативних компетентностей розвиток у здобувачів чотирьох основних видів комунікації: читання, аудіювання, говоріння та письмо. Здобувач має вільно володіти мовою(іноземною) для того, щоб вміти ефективно, грамотно і доступно висловити свою думку усно та письмово. Домінантною проблемою, яка стала об’єктом дослідження є підбір методів, інструментів(застосунків) для реалізації мети, поставленої у назві наукової розвідки. Актуальність вивчення абсолютно зумовлена сучасними історико-суспільними подіями та вимогами роботодавців на ринку праці( в тому числі і євроінтеграція, співпраця із представниками різних європейський і світових країн, визнання іноземних мов(англійської, польської зокрема) як мов міжнародного рівня спілкування. У статті представлено аналіз застосунків, які можуть допомогти грамотно організувати освітній процес, проаналізовано найбільш популярні платформи для вивчення іноземних мов(Moodle, Zoom, Google Сassroom, Miсrosoft Teams, CiscoWeb EX, Padlet, Jamboard, Google Handouts, Trello, Flinga Whiteboard, Linoit, Canva); акцентовано увагу на виборі методів і прийомів для формування комунікативної компетентності, а також запропоновано кілька кейс-завдань, які можна застосовувати на заняттях.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПРИ ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Радана Мерзова, Оксана Джус, Юлія Березюк — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано зміст і структуру інноваційних технологій, які застосовують при викладанні іноземної мови, які впливають на формування полікультурності особистості, визначено їх якісні характеристики, детально проаналізована технологія «діалогу культур» як уміння почути іншого, яка в умовах поліетнічного та багатонаціонального середовища набуває актуальності. Автори підкреслюють, що полікультурна освіта, з одного боку, спрямована на адаптацію до інших культурних цінностей, на їх збереження й примноження, а з іншого – це мережа освітніх процесів, які характеризуються співіснуванням дітей та дорослих як представників різних культурних поколінь й середовищ.

В статті наголошено, що інтеграційні процеси, які відбуваються в освітньому просторі сприяють розвитку полікультурної підготовки особистості і пропонують методичні пропозиції щодо використання інноваційних технологій формування полікультурності при викладанні іноземної мови. Звідси випливає важливість й необхідність етнографічних знань, знань про різні культури для кращого розуміння учнів, їх інтересів та зацікавлень, оскільки для встановлення конгруентних відносин між викладачем й студентом необхідне повне розуміння й сприйняття особистості інших

Автори зауважують, що формування інтересу до національної культури у її взаємозв’язку з загальною історією людства успішно реалізується за умови використання принципів діалогу культур. Тому при викладанні іноземних мов, здобуті знання про різні культури, уміння та навички розуміння інших людей допомагають студентам усвідомити не тільки національну історію та традиції тієї чи іншої раси, але також свою власну біографію та історію.

ДОСВІД ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ КОМП'ЮТЕРНИХ НАУК В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Оксана Клочко, Олександр Шаригін — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

У статті наведено порівняльний аналіз досвіду фахової підготовки студентів комп'ютерних наук в європейських закладах вищої освіти. Рівень розвитку інформаційних технологій є важливим показником економічного зростання будь-якої країни. Тому підготовка кваліфікованих фахівців галузі інформаційних технологій є одним з першочергових завдань забезпечення стрімкого економічного прогресу країн у майбутньому, їх сталого розвитку. Якість програм підготовки майбутніх фахівців комп’ютерних наук в Україні потребує постійного оновлення відповідно до актуальних досягнень науки та техніки. Інтеграція освітнього досвіду європейських країн, зокрема, Польщі, Німеччини та ін., та України, їх найкращих досягнень у галузі підготовки майбутніх фахівців інформаційних технологій, сприятиме підвищенню рівня ефективності освітньо-професійних програм. Сьогодні в Україні у галузі професійної освіти відбуваються позитивні тенденції, які отримують всебічну державну підтримку, закріплюються на рівні законодавства. Актуальний досвід європейських країн у галузі освіти фахівців інформаційних технологій, інноваційні підходи до навчання та врахування тенденцій розвитку нададуть можливість подолати наявні суперечності між суспільним замовленням на ринку праці та рівнем професійної підготовки фахівців інформаційних технологій у закладах вищої освіти України та окреслити шляхи їх подолання у майбутньому. Використання досвіду підготовки студентів комп'ютерних наук в європейських закладах вищої освіти може допомогти вдосконалити програми навчання, які використовуються в українських закладах вищої освіти, надати студентам практичний досвід, підвищувати конкурентоспроможність на ринку праці та сприяти розвитку наукової діяльності в галузі комп'ютерних наук.

МЕТОД ВИХОВНИХ СИТУАЦІЙ У МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОМУ СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Василь Каплінський, Олександр Дамзін — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

В статті розглядаються основні чинники використання методу виховних ситуацій при формуванні системи моральних цінностей майбутніх учителів фізичної культури, їх морально-етичної поведінки і морально-етичному становленні загалом. Автори зауважують, що в сучасних умовах розвитку України життєво важливим є завдання формування гармонійної, ініціативної особистості з високим рівнем домагань, а зміни у вищій освіті характеризується тенденцією гуманізації, що визначає актуальність вивчення ціннісно-смислової сфери студентства та її впливу на процес морально-етичного розвитку особистості майбутнього фахівця.

Морально-етичне становлення майбутніх учителів, на думку авторів статті, є процесом і результатом конструктивного особистісного розвитку молодої людини й відбувається завдяки засвоєнню духовно-моральних цінностей з культурно-суспільного й духовно-особистісного досвіду. Тому морально-етичне становлення відбувається завдяки формуванню світогляду та впливу на вектор життєвої активності особистості. У статті представлено результати теоретико-прикладного дослідження особливостей викладання педагогічних дисциплін, впливу методу виховних ситуацій на формування моральної сфери студентів, зокрема визначено особливості ставлення майбутніх учителів фізичної культури до морально-етичних норм, вивчено прояви моральності і дотримання морально-етичних правил у поведінці й вчинках, проаналізовано рівень сформованості морально-етичної поведінки у студентів факультету фізичного виховання, визначено специфіку впливу спортивної діяльності на особистісний розвиток майбутнього вчителя фізичної культури, її суттєве значення у розвитку духовності і формуванні морально-етичної поведінки майбутніх педагогів, особливо їх прагнення до самовдосконалення.

Етнічні стереотипи: особливості формування та функціонування

Ольга Гордійчук — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Ольга Гордійчук. Етнічні стереотипи: особливості формування та функціонування

У статті проаналізовано особливості виникнення, формування та функціонування етнічних стереотипів, їх зміст та функції; визначено їх роль у творенні національної ідентичності, конструюванні образів інших народів; з’ясовано можливості встановлення критеріїв об’єктивності стереотипів.

Обґрунтовано, що небезпека етнічних стереотипів у їх емоційному узагальнювальному характері, що сприймається як аксіома, певна даність, однак насправді констатує судження (яке може лише частково відповідати дійсності або ж взагалі бути хибним), а також у вагомому впливі на світогляд, норми й правила поведінки в певних обставинах. Подано приклади кореляції авто- та гетеростереотипів, що мають в основі ментальні особливості.

Представлено конструктивний та деструктивний потенціал етнічних стереотипів. Зокрема серед першого: творення й відображення позитивного образу власного народу та / чи іншого, формування національної ідентичності, допомога в порозумінні з представниками інших етнічних спільнот тощо. Серед другого: поширення невідповідної дійсності інформації та негативного емоційно-оцінного ставлення, гальмування суспільно-політичного й культурного розвитку, міжетнічна напруга, конфлікти, ворожнеча і навіть ненависть, що закликає до війни, виправдовує її. Проаналізовано, що етнічні стереотипи можуть бути ефективним інструментом суспільно-політичних маніпуляцій, пропаганди. Саме на етнічних стереотипах значною мірою базуються такі явища, як расизм, сексизм, ісламофобія, а сьогодні рашизм. Так, на сформованих та нав’язаних у колоніальні часи стереотипах (про меншовартість українців, провінційність та бідність української культури, низький статус української мови, недодержавність України тощо) побудована сучасна російська пропагандистська система продукування брехні й тотальної ненависті до українців, невизнання їх права на вільну самостійну державу в спільноті європейських країн і навіть права на життя.

ВПЛИВ КАПЕЛАНСТВА НА СТАБІЛЬНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ СИЛ ОБОРОНИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ 2014-2023 РОКІВ

Олександр Костюк — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Україна зіштовхнулася з військовою агресією з боку Росії. У таких умовах капеланство стає невід’ємною частиною підтримки військовослужбовців. Капеланство як соціальний інститут досліджувалося з підходу задоволення релігійних потреб військовослужбовців, а також важливості його впровадження в українську армію. Проте вплив капеланства на стабільність та ефективність політичних інституцій досліджено недостатньо, особливо в бойових умовах. Мета статті – дослідити вплив капеланства на стабільність та ефективність Сил оборони України. Під час аналізу українського капеланства, порівнюється досвід США та Республіки Польща. Модель упровадження капеланства в українську армію поєднує досвід Польщі, у якій відновлення традиції капеланства відбулося швидко, та США, у котрих капеланство проходило еволюційний процес. Наявність капелана з офіцерським статусом у бойовому підрозділі забезпечує додатковий канал комунікації між солдатами та командним складом. Капелан стає частиною управлінського механізму в армії. Українське капеланство пройшло багато етапів становлення, котрі допомогли виникненню та закріпленню певних функцій і особливостей, які стали практичною необхідністю. Це дало змогу військовим капеланам бути ефективними та життєздатними у воєнний час. В українських Силах оборони на російсько-українській війні капелани відіграють важливу роль у забезпеченні морально-психологічної стійкості солдатів на передовій. Вони допомагають зберегти стабільність армійської структури, запобігають дезертирству, сприяють субординації та виконанню наказів, а також є важливим елементом комунікації між солдатами та командирами. Військове капеланство стало важливою перевагою на полі бою і має всі передумови стати важливим елементом військової структури, який покращує управління та стабільність військових підрозділів

ПЕРЕМИШЛЬСЬКА ЄПАРХІЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ НА ІЄРАРХІЧНОМУ РІВНІ

Ірина Панчук, Оксана Чорна — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Перемишльська єпархія – це колишня церковно-адміністративна одиниця Греко-католицької церкви, що була утворена в ХVII столітті. Після реорганізації Греко-католицької церкви в Польщі 1996 р. була реорганізована в архієпархію Перемишля та Варшави. У статті здійснено ретроспективний аналіз організаційної побудови Перемишльської єпархії ГКЦ на управлінсько-адміністративному рівні, що був побудований за ієрархічним принципом. Закцентовано увагу на тому, що друга половина ХІХ століття функціонування Перемишльської єпархії ГКЦ на ієрархічному рівні ознаменована роллю духовенства як активної суспільної сили, яке відігравало роль організатора громадсько-культурного життя, користувалося авторитетом серед населення і мало на останніх великий вплив. Зокрема, єпархія мала свою систему управління, на чолі якої стояв єпископ (у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. на перемишльському владичому престолі перебувало сім єпископів) і при якому діяли колегіальні органи – капітула, консисторія, церковний суд.

Суспільне тло другої половини ХІХ ст., після «Весни народів» і заснування Головної Руської Ради, характеризується черговим етапом національного відродження, зростає національно-культурна свідомість українців. Для Греко-Католицької церкви це був період активних пошуків свого місця в суспільстві, у ході яких переоцінювались уявлення про громадські обов’язки, форми та методи релігійної діяльності. На території єпархії активізувалося культурно-просвітницьке життя: було відновлено Перемишльську капітулу; відкрито духовну семінарію, училища, школи, гімназійні інститути та благодійні товариства; побудовано інститути для дівчат, біблійні товариства «Єпархіяльна поміч», «Інститут вдів і сиріт по священиках», видавався щорічний єпархіальний вісник.

Державна політика органів виконавчої влади Республіки Польща та України у сфері релігії: порівняльний аналіз.

Олег Соколовський — Mon, 01 May 2023 00:00:00 +0300

Олег Соколовський. Державна політика органів виконавчої влади Республіки Польща та України у сфері релігії: порівняльний аналіз.

У статті проаналізовано діяльність органів виконавчої влади Республіки Польща та України у сфері релігії. Встановлено, що реалізації релігійної політики органами виконавчої влади, потребує використання зарубіжного досвіду політичної діяльності, відображений у законодавстві та юридичній літературі. Дослідження специфіки діяльності органів виконавчої влади в релігійній сфері Республіки Польща як держави, що мала багато спільного з Україною в процесі становлення її державницьких традицій формує основу її сучасного державного ладу. Виявлено, що органи виконавчої влади, на яких законодавством України та Республіки Польща було покладено обов’язок забезпечувати реалізацію державної релігійної політики, зосереджувалися передусім на наповненні реальним змістом конституційно закріпленого права кожного на свободу світогляду й віросповідання. За роки незалежності Рада Міністрів Республіки Польща та Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади здійснили значний обсяг роботи з реалізації державної релігійної політики. Пріоритетними напрямами діяльності цих органів була ліквідація наслідків радянської релігійної політики, відновлення присутності релігії в публічному просторі. Політика виконавчих органів державної влади була спрямована на забезпечення права на свободу совісті і віросповідання, гармонізація відносин між державою і церквою, долучення релігійних організацій до забезпечення релігійних прав і свобод людини, повернення релігійним організаціям націоналізованих культових споруд і майна, сприяння новому культовому будівництву, унормування питань та організація душпастирської опіки у військових формуваннях, місцях позбавлення волі тощо. За ініціативою та довготривалим наполяганням релігійних організацій спільними зусиллями законодавчої і виконавчої влади вдалося розв’язати проблему відокремлення школи й церкви, зокрема надання права релігійним організаціям на заснування навчальних закладів різних рівнів, зрівняння в статусі дипломів про освіту, виданих світськими й духовними навчальними закладами. Хоча у вирішенні цих питань досягнуто значного прогресу, проте деякі з них ще й нині потребують особливої уваги органів виконавчої влади різних рівнів.