Українська полоністика

Роль цифрових технологій у житті населення

Ігор Вербовський — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження полягає у всебічному аналізі впливу цифрових технологій на різні аспекти життя та необхідності адаптації до нових умов. Оскільки цифрові технології все більше інтегруються в повсякденне життя, їхній вплив поширюється на комунікацію, працевлаштування, охорону здоров’я та дозвілля. Стрімкий процес цифровізації відкриває нові можливості для розвитку, освіти та економічного зростання, водночас створюючи такі виклики, як цифрова нерівність, загрози конфіденційності даних та зміни на ринку праці. Важливий внесок в інтеграцію цифрових технологій у повсякденне життя громадян мала програма «Цифрова Польща», яка дозволила зробити значні кроки до досягнення цифрової трансформації, що відповідає сучасним вимогам та викликам глобалізації

Мета дослідження ‒ визначити як позитивні, так і негативні наслідки цифровізації та розробити рекомендації для подолання викликів. Методи дослідження: аналіз літератури, опитування і статистичний аналіз даних. Результати показали, що цифрові технології створюють нові можливості для розвитку й освіти, але водночас поглиблюють нерівність і спричиняють нові загрози. У висновках указано про необхідність розробки програм для подолання цифрової нерівності та забезпечення рівного доступу до технологій. Ефективні освітні програми та навчальні ініціативи мають важливе значення для забезпечення робочої сили необхідними навичками для процвітання в умовах цифрової економіки. Крім того, необхідно встановити етичні стандарти й правила для захисту конфіденційності даних і боротьби з дезінформацією. Перспективи подальших досліджень уміщують вивчення ефективних підходів до освіти й етичних аспектів цифровізації. Важливо також вивчити етичні наслідки використання цифрових технологій, зокрема й питання конфіденційності даних і запобігання дезінформації. Також слід розробити стратегії для пом’якшення негативного впливу цифрових технологій на здоров’я, наприклад, ергономічні проблеми, пов’язані з віддаленою роботою і надмірним використанням цифрових пристроїв.

Гуманізм Януша Корчака і Василя Сухомлинського: психолого-педагогічний аспект

Світлана Вітвицька — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано педагогічну спадщину Януша Корчака й Василя Сухомлинського в контексті гуманістичного підходу до виховання дітей та молоді в закладах освіти. Висвітлено гуманізм Януша Корчака на основі аналізу його праць («Коли я знову стану маленьким», «Як любити дитину», «Слава», «Право дитини на пошану», «Жартівлива педагогіка», «Літо в селі» та ін.) та гуманістичну концепцію Василя Сухомлинського, подану у творах («Серце віддаю дітям», «Павлиська середня школа», «Народження громадянина», «Батьківська педагогіка», «Батьківщина в серці» та інших); узагальнено досвід гуманістичного виховання Януша Корчика, який базується на оптимістичному ставленні до дитини й Василя Сухомлинського, який створив цілісну систему гуманістичного виховання дітей та молоді, що базується на принципах народної педагогіки; виокремлено спільні підходи до виховання особистості, вибору методів, форм взаємопов’язаної діяльності вчителя-вихователя й учнів-вихованців. Визначено спільні ідеї гуманістичного виховання та гуманістичних поглядів Януша Корчака, Василя Сухомлинського, спільне й особливе в їх педагогічній діяльності, що зумовлено традиціями життя в кожній країні (у Польщі та в Україні), особливостями дитячих колективів, з якими працювали Василь Сухомлинський (середня школа), Януш Корчак (будинок для сиріт); розглянуто реалізацію принципу гуманізму у вихованні в контексті сучасних вимог до виховання духовно багатих, розвинених особистостей, здатних відстоювати ідеї ідентичності української й польської нації. Означено перспективи використання педагогічної спадщини великих гуманістів у роботі сучасної школи з дітьми та дитячими колективами.

Організація освітнього процесу в університетах третього віку в Польщі

Наталія Мирончук — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Освіта дорослих є одним з пріоритетних напрямів у контексті впровадження концепції навчання впродовж життя. Університет третього віку є освітньою інституцією, яка допомагає дорослим подолати життєві виклики та реалізує їх освітні, культурні, інтеграційні потреби в післяпрофесійний період. У статті наголошено, що ці освітні інституції відіграють важливу роль у забезпеченні інтелектуальної та фізичної активності літніх людей, підтримки їх соціальних зв’язків та міжособистісного спілкування. Охарактеризовано організаційно-змістові основи діяльності університетів третього віку (мета, напрями діяльності, види та особливості планування занять, форми організації навчання). Для аналізу обрано тринадцять освітніх закладів. Проаналізовано зміст освітньої пропозиції університетів третього віку в Польщі за програмами навчання 2022–2024 навчальних років. Узагальнено напрями навчання: вивчення та вдосконалення іноземних мов; інформаційні технології (базовий / поглиблений рівні); мистецтвознавство; релігієзнавство; історія та культура Польщі; фізкультурно-оздоровчий та рекреаційно-туристичний. Визначено особливості тематики навчальних занять зі студентами: різноплановість; урахування вікових інтересів і потреб дорослих студентів; висвітлення особливостей розвитку людини в пізній дорослості (пам’ять, мислення тощо); охоплення аспектів збереження здоров’я. З’ясовано актуальні форми (лекції, практичні заняття, семінари, майстер-класи, бесіди, екскурсії до музеїв, зустрічі, відвідування виставок, академічний театр, пленери, участь у науково-практичних конференціях, пізнавальні прогулянки, природно-рекреаційні подорожі) та методи (лекція, бесіда, доповідь, обговорення, дискусія, тренінгові вправи (стимуляція пам’яті, розвиток мислення), практичні вправи (гімнастика, йога та інші) роботи зі студентами.

Відновлення ресурсного стану вчителів в умовах перманентного стресу: аналіз реалій України та Польщі

Олена Мірошниченко, Олена Косигіна — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти відновлення ресурсного стану педагогічних працівників в умовах війни в Україні з урахуванням досвіду польських науковців психолого-педагогічної сфери.
Якщо стрес стає перманентним, він може викликати такі негативні наслідки, як тотальне порушення почуття безпеки, патологічні стани посттравматичного стресу, невротичні та психічні розлади. Саме в таких ситуаціях особистість залучає всі наявні життєві ресурси для успішної адаптації в умовах стресу, прагне захистити себе від травм і запобігти негативним наслідкам, утратам після переживання надзвичайних подій. Тому дослідження процесів відновлення ресурсного стану педагогів в умовах перманентного стресу є актуальним на сьогодні, ураховуючи реалії подій в Україні та Польщі.
Мета статті – проаналізувати основні поняття щодо ресурсного стану особистості в умовах стресу (перманентний стрес, ресурсний стан, резильєнтність, копінг-стратегії, життєстійкість), провести емпіричний аналіз основних стратегій відновлення ресурсного стану вчителів, які перебувають у стані перманентного стресу, також представити програми відновлення.
Продемонстровано погляди вчених на проблеми виникнення та наслідки перманентного стресу, копінг-стратегії відновлення емоційного стану, розглянуто спільність і відмінність понять «життєстійкість» та «резильєнтність».
Теоретичні викладки підтверджуються представленням практичного матеріалу щодо стратегій відновлення ресурсів особистості в представників українських педагогів та біженців, що знайшли прихисток у Польщі.
Доведено ефективність тренінгової роботи з педагогами Житомирської області з відновлення ресурсного стану: тривожність досліджуваних знизилася загалом на 5,5 %

Понятійно-термінологічне поле дослідження підготовки студентів до фізичного самовдосконалення в процесі спортивно-масової роботи

пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті вперше окреслено понятійно-термінологічне поле (ПТП) дослідження підготовки студентів до фізичного самовдосконалення в процесі спортивно-масової роботи на принципах достатнього мінімалізму й продемонстровано різноаспектність часткових терміносистем цієї соціально-педагогічної проблеми на матеріалі зарубіжного наукового дискурсу. Зокрема, аналізуються концепції східноєвропейської (української) та західної традицій у контексті масового спорту. Здійснено системний аналіз літератури для відбору та семантичного аналізу ключових категорій визначеної проблеми.
Упровадження підходів до фізичного самовдосконалення студентів європейських країн, а саме Польщі, Німеччини тощо, в освітній простір України, впливатиме на формування організаційних аспектів фізичного виховання та спортивно-масової роботи й створюватиме більше можливостей для індивідуального розвитку й самореалізації студентів через спорт.
Мета такого аналізу полягає в упорядкуванні предмету теоретико-методичних досліджень підготовки студентів до фізичного самовдосконалення в процесі спортивно-масової роботи, зменшенні термінологічної ентропії та порівнянні української східноєвропейської та західної традицій вивчення фізичного самовдосконалення в контексті масового спорту.
Результатом такого дослідження стали репрезентація українського ПТП дослідження підготовки студентів до фізичного самовдосконалення в процесі спортивно-масової роботи у вигляді трьох блоків, їх категорійно-понятійного наповнення (основні й необхідні терміни) та визначення тенденцій і зіставних характеристик освітньо орієнтованої пострадянської системи фізичного самовиховання та соціокультурно орієнтованої неоліберальної політики.
Результати статті дозволять у подальшому моделювати експериментальні умови та методи підготовки студентів.

en Розвиток університетської освіти Польщі (ХХ – початок ХХІ століття)

Віта Павленко, Михайло Корнійчук — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті зроблено аналіз праць українських та польських науковців, які досліджували становлення університетської освіти Польщі: І. Голуб (розглядає особливості реформування системи вищої освіти в контексті європейської інтеграції); Ю. Грищук (описує особливості адаптації польського законодавства про вищу освіту до вимог Європейського Союзу); О. Деркач (дає визначення та історичний дискурс університетської автономії як головного вектору розвитку системи вищої освіти Польщі); І. Лопушинський (студіює історіографію та напрями розвитку системи вищої освіти в Республіці Польща); В. Майборода (аналізує розвиток університетської освіти та науки в Польщі у кінці ХХ – на початку ХХІ століття); К. Хоменко (виділяє сучасні тенденції розвитку вищої освіти Польщі); П. Гурський, М. Пельц та Я. Плачек (описують методику оцінки якості навчання студентів, що включає вивчення п’яти параметрів) та інші.
На основі аналізу історико-педагогічної літератури обґрунтовано етапи розвитку університетської освіти Польщі (ХХ – початок ХХІ століття). Перший етап – міжвоєнний (1918–1939 рр.), після відновлення незалежності Польщі було створено нові університети, реформовано навчальні програми та впроваджено нові методи навчання. Другий етап – після Другої світової війни (1945–1989 рр.). У цьому періоді під впливом комуністичної влади університети були централізовані, а навчальні програми були сильно ідеологізовані. Третій етап – після падіння комунізму (1989 р. – поч ХХІ століття.). Після розпаду комуністичного режиму в Польщі університетська освіта пройшла реформи, спрямовані на впровадження європейських стандартів навчання та досліджень. Четвертий етап – сучасний період (з початку ХХІ століття до сьогодення). У цей період університети Польщі активно співпрацюють з університетами інших країн, упроваджують нові технології навчання та досліджень, розвивають міжнародні програми обміну студентів.
Автори зауважують, що кожен з цих етапів відображає важливі зміни в підходах до вивчення історії в університетському середовищі Польщі. Від періоду після відновлення незалежності до сучасності історіографія в Польщі пройшла складний шлях розвитку, що відобразився в методах дослідження, темах та підходах до інтерпретації історичних подій. Кожен з цих періодів відіграв важливу роль у формуванні сучасної історіографії в Польщі.

Розвиток критичного мислення як засобу формування мовленнєвих умінь та навичок

Лариса Шевцова, Ольга Валенкевич — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто проблему розвитку критичного мислення як засобу формування мовленнєвих умінь і навичок в умовах оволодіння українською та польською мовами в загальноосвітніх навчальних закладах України. Автори визначили, що серед основних завдань компетентнісного підходу до вивчення мов важливе значення має формування мовленнєвої компетентності на основі критичного мислення. Розвивати критичне мислення важливо як з погляду сприймання чужого мовлення (наприклад, аудіювання), так і на етапі створення власного тексту (зокрема, написання переказів і творів). Іншомовна освіта (наприклад, вивчення польської мови) ставить за мету навчити учнів сприймати інформацію, висловлену іноземною мовою під час безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування, а також критично аналізувати почуте. Незважаючи на різні методичні підходи до вивчення української та польської мов, завдання розвитку мовлення на основі критичного аналізу залишається однаковим. Критичне мислення залучаємо на етапі визначення проблеми, ухвалення рішення, висунення аргументів, у процесі висловлення думки. У статті проаналізовано методи роботи критичного мислення («Ментальну карту», «Карусель», «Ромашку Блума» тощо), акцентовано увагу на виборі методів і прийомів для формування комунікативної компетентності. У статті зроблено висновок про необхідність застосування в практиці роботи вчителів української та польської мов більшої кількості завдань з розвитку мовлення, розроблених на основі критичного мислення, що значно підвищить рівень володіння мовою та позитивно вплине на здібності учнів до осмисленого сприймання нового матеріалу. Іншомовна освіта ставить за мету навчити учнів сприймати інформацію, висловлену іноземною мовою під час безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування, а також критично аналізувати почуте. Лише добре розвинене критичне мислення зможе забезпечити вибір учнем корисної інформації на засадах особистісно орієнтованої моделі освіти, у якій реалізовується принцип дитиноцентризму.

Вплив енциклік Івана Павла II на соціально-політичні процеси в Польщі

Олександр Костюк — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Досліджується вплив енциклік Папи Івана Павла II на соціально-політичні процеси в Польщі у 80-х роках XX століття. Католицька церква опинилася в епіцентрі секуляризованого світу, що динамічно змінювався під тиском науково-технічного прогресу та соціальних викликів. Гострі проблеми, які турбували суспільство, безпосередньо зачепили й католицький світогляд. Матеріалом дослідження є тексти соціально-економічних енциклік Івана Павла II «Laboremexercens» та «DivesinMisericordia», а також історичні документи та свідчення щодо діяльності Папи стосовно Польщі. Методами дослідження є контент-аналіз текстів енциклік, історичний аналіз подій та явищ, пов’язаних із діяльністю Івана Павла II та її впливом на суспільно-політичні процеси в Польщі. У результаті дослідження встановлено: енцикліки Івана Павла II значно вплинули на піднесення профспілкового руху «Солідарність» та падіння комуністичного режиму в Польщі. Ці документи наголошували на гідності людини праці, пріоритеті праці над капіталом, правах робітників і важливості солідарності. Папа підтримував діяльність профспілок і надихав їх на мирну боротьбу за свободу. Моральний авторитет та активна позиція Понтифіка, його візити до Польщі відіграли ключову роль в об’єднанні польського суспільства в його спротиві тоталітарній системі. Католицизм у Польщі став не лише духовною опорою, а й потужним чинником політичних змін, які привели до падіння комунізму. Постать Івана Павла II та його діяльність сприяли трансформації Польщі наприкінці ХХ століття. Цей приклад демонструє вплив релігії через ідеологію та лідерство на національну стійкість в умовах авторитарних режимів.

pl Віртуальний світ та візіонерство в ракурсі gameart простору

Максим Мельничук — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу досвіду занурення у віртуальні світи сучасного ігрового кібермистецтва, що виявляє низку специфічних ознак візіонерства.

Автором зазначено, що в ракурсі дійсності метамодерну, у процесі глобального поширення та впровадження віртуальних технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства відбулося формування єдиного простору віртуальної реальності.

Теоретичний інтерес до візіонерства пов’язаний із необхідністю прояснення проблеми комунікації з трансцендентним. Зауважено, що філософія загалом і культурологія зокрема традиційно ставить проблему пізнання трансцендентного, аналізу його даності людині, в вкрай абстрактному вигляді. Ідеться,що до людини взагалі, тобто в контексті абстрактної природи людини. Але кожна культура формує власне уявлення про надчуттєву реальність, яка переживається як світ деяких абсолютних відносин і смислів. Форми контакту з цією реальністю, способи її проявів у людини історично мінливі, зумовлені фундаментальними характеристиками різних типів культури. Співвідношення споглядального та практичного, наочного та умоглядного, чуттєвого та абстрактного змінювалося від однієї епохи до іншої. Наукова розвідка робить спробу експлікувати важливі ознаки візіонерства – (репрезентація ефекту тотальності; посилена синестезія (зокрема й за допомогою нових сенсорних технологій, спеціальних контролерів); трансформація лінійного часу та простору; трансперсональний досвід (створення «свого персонажа»); переживання смерті та відродження (опція save / load);владність віртуального світу (адикція); діалектика беатифічних та інфернальних станів; зв’язок із художньою культурою або ж так званий «цифровий романтизм») та традиційними мистецтвами), репрезентованих у цифровому просторі. Це дозволяє говорити про появу нової, зуумовленої розвитком інформаційних технологій цифрової модифікації візіонерства

Ідея метемпсихозу у творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки та Юліуша Словацького

Ірина Рачковська — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Ідея метемпсихозу стала вагомим чинником формування європейської релігійної світоглядної системи, в основі якої є змога людини змінити хід історії – власної та людства, адже передбачає людську безкінечність. Вона лягла в основу народних релігійних культів і традиційного релігійного світогляду слов’ян, зокрема, поляків та українців і знайшла своє відображення у фольклорі, обрядовості, релігійних звичаях та ритуалах народних вірувань обох народів. У ХІХ ст., а саме в період національного відродження обох народів та становлення нової думки з’являється активне зацікавлення дослідниками народною культурою: фольклором та віруваннями, які знаходять своє відображення в письмових текстах, зокрема й представників творчої інтелігенції – Тараса Шевченка, Юліуша Словацького, Лесі Українки. У їхніх окремих творах крізь призму фольклору мотиви реінкарнації знайшли відлуння в художніх образах, архаїчних символах, народних архетипах тощо. Дослідження спільних елементів традиційної релігійної культури цих народів крізь призму творчості яскравих представників польської та української інтелігенції можуть допомогти виявити кращі практики та сформувати рекомендації для забезпечення ефективної культурної дипломатії.

en Міжправославні польсько-українські відносини в умовах війни Росії проти України

Олег Соколовський — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано міжправославні польсько-українські відносини в умовах війни Росії проти України. Установлено, що діяльність православних релігійних організацій як інституту громадянського суспільства, який представляє інтереси різних соціальних груп в Україні та Республіці Польща, регламентується національним законодавством, де визначено їхні повноваження та функції. В Україні православ’я представлено релігійними організаціями Православною церквою України та Українською православною церквою, у Республіці Польща – Польською автокефальною православною церквою. Для аналізу структурних складових православних релігійних організацій України та Республіки Польща, визначення їх сутнісних характеристик та функціональності використано структурно-функціональний метод, який знайшов відображення в процесі порівняння їх діяльності й ставлення до війни Росії проти України відповідно до норм православного канонічного права. Установлено засади, принципи, методи та механізми формування й реалізації міжправославних польсько-українських відносин. Констатовано вплив автокефальної православної церкви на суспільне та політичне життя Республіки Польщі, вона відігравала важливу роль у становленні держави й нації, збереженні національної самобутності. Проаналізовано секуляризаційні тенденції в польському й українському суспільствах, що проявляються в зниженні релігійності, послабленні впливу релігії та церкви на повсякденне життя населення, утраті довіри до релігії й церкви. Акцентовано увагу на змісті та спрямованості діяльності православних релігійних організацій, від якої залежить характер державно-церковних та міжконфесійних відносин, релігійна ситуація в країні, рівень релігійної свободи. Доведено, що міжправославні польсько-українські відносини в умовах війни Росії проти України значною мірою залежать від політики, вектори якої встановлюються органами державної влади відповідно до релігійних, політичних і суспільних запитів.

Соціально-побутова проблематика листів Міхала Грабовського

Ірина Андерсон — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У цьому дослідженні здійснено аналіз листування й проаналізовано перебіг життя, умови, світоглядні переконання М. Грабовського, його наміри та життєві прагнення. З’ясовано почасти причини його основних принципів світогляду, ставлення до родини та роботи, ведення господарства, буденні справи, події тощо, оскільки епістолярій митця надзвичайно багато розкриває не лише для уявлення про перебіг особистого життя, а й поглиблює знання епохи, поступу художньої, філософсько-естетичної та суспільної думки, взаємин між діячами доби. Висвітлено соціально-побутову проблематику в епістолярній спадщині польського літературного критика, письменника, громадського діяча Міхала Грабовського на таких рівнях: економічно-побутові питання, питання дружби, сімейні перипетії, світоглядні засади та суспільно-політична діяльність. Особливо численною групою новин у першій категорії є відомості про справи цукроваріння та пов’язані з цим заняття: клопоти з доставкою цукрових буряків, про посуху, що завдала численних збитків і т. ін. Часом автор описував свій душевний стан та фізичні хвороби.
Упродовж усього періоду листування М. Грабовський цінував друзів і намагався тісно з ними спілкуватися. Навіть наприкінці життя здійснив спробу знову відновити переписку із Ю. Б. Залєським після перерви у 26 років. Найменш численну групу відомостей становить інформація про сімейні перипетії, проте тут можна знайти відомості про членів родини, їхнє життя та повсякденні події. У листуванні М. Грабовського вражає наполегливість, сумлінність та відвертість, якою просякнутий кожен рядок. Загальний характер його кореспонденцій має почасти песимістичний темперамент. Із листування відомо, що М. Грабовський був одним зі співзасновників Сільськогосподарського товариства, опікувався побудовою дзвіниці при Київському костьолі, директором банку та членом археографічної комісії.

Художнє осмислення соціальних катастроф ХХ століття в польській драмі абсурду (С. Мрожек «Танго», В. Ґомбрович «Оперета»)

Вікторія Білявська — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

У статті на прикладі драм «Танго» С. Мрожка та «Оперета» В. Ґомбровича проаналізовано художнє осмислення соціальних катастроф ХХ століття, серед яких війни, революційні перетворення, установлення диктатури тощо в польській драмі абсурду. Звернено увагу на те, що польські драматурги гостро відчули прагнення тогочасної людини віднайти нові орієнтири та шляхи подальшого розвитку. У В. Ґомбровича герої знаходяться в пошуку нових форм існування, намагаючись передбачити тенденції розвитку, проте їхнє надмірне захоплення призводить до катастрофи, якою стала революція. С. Мрожек демонструє, до яких трагічних наслідків може призвести небажання окремих індивідів брати на себе відповідальність за розвиток суспільства загалом, конформізм та пасивність більшості в ситуації соціального вакууму, який влада намагається заповнити новими ідеями, заснованими на терорі та диктатурі. В «Опереті» В. Ґомбровича хронологічні межі чітко окреслені, що дозволяє провести виразні паралелі. У центрі уваги митця – людина, її алегоричні костюми і маски, ролі, які доводиться грати, а лейтмотивом є протиставлення «костюм – нагота». Апофеозом пошуку нової форми має стати бал-дефіле, де маестро Фіор повинен представити на широкий загал свої творіння і тим самим спроєктувати картину світлого майбутнього. Автор, виходячи на рівень всеохопного універсалізму, майстерно конструює ситуацію, у якій опинилося розгублене людство, що, з одного боку відчуває страх перед всепоглинаючою формою, а з іншого – боїться її втратити. С. Мрожек у драмі «Танго» на прикладі окремо взятої родини, яка уособлює суспільство, досліджує основні механізми, під впливом яких людина здатна або перетворитися на один з багатьох елементів тоталітарної системи, або ж її очолити. Перед нами багатозначні соціальні метафори, які дозволяють складні суспільно-історичні проблеми помістити в абсурдистські кліше.

Мовні засоби вираження настанов у творах Томаша Млодзяновського

Оксана Зелінська, Василь Денисюк — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Матеріалом дослідження для цієї статті слугували твори польського проповідника епохи Бароко Томаша Млодзяновського. Інтерес до творчості Млодзяновського зумовлено передусім тим, що з його доробком були знайомі українські барокові митці, які, за припущенням дослідників, використовували польські тексти як взірці для побудови власних проповідницьких творів.
У статті описано засоби вираження настанов, повчань про те, як християнин має будувати своє життя, які моральні принципи сповідувати, як правдиво вірити в Бога. У текстах проповідей засвідчено настанови, дотичні до загальних світоглядних позицій людини, її переконань, поглядів, а також настанови, що стосуються конкретних учинків, моделей поведінки.
Для формулювання настанов автор продуктивно використовує директивні висловлювання, у яких послуговується формами дієслів у наказовому способі.
Чимало настанов містять аксіологічну аргументацію, що спонукає адресата зайняти позицію на стороні конкретних цінностей, прийняти поведінку, яка сприятиме посиленню духовності.
Специфічними для релігійного дискурсу є настанови, виражені як звернення до Ісуса Христа, Богородиці. У таких випадках спостерігаємо синкретизацію промовця та адресата в одній особі, яка апелює до найвищих святих осіб, аби допомогли у виконанні настанов.
Досягненню переконувального ефекту сприяють різні мовні прийоми і засоби. Переконувальний вплив посилюють зіставлення, порівняння. Формою втілення настанов є різноманітні сентенції, приповідки, лейтмотиви. Такі вислови є моральними константами, які акумулюють відносно стійкі уявлення про моральні норми й маркують аксіологічні орієнтири.
Настанова може поставати як висновок із повчального прикладу, що розгортається в невелике оповідання. Автор залучає адресатів до розмірковувань, пошуків аргументів, що сприяє спільному формулюванню настанови.

Антропоніми польського походження на діалектній карті Східного Поділля

Тетяна Тищенко — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню семантико-словотвірної структури прізвищ польського походження в говірках Східного Поділля на матеріалі списків прізвищ студентів та викладачів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, які переважно є вихідцями із населених пунктів Вінницької області, півночі Одеської області, західної Черкащини, північно-західної Кіровоградщини, які територіально належать до східноподільських говірок, а також реєстрів телефонних довідників районних центрів і сіл районів – Умані, Тального, Монастирища, Христинівки Черкаської області та Гайсина і Бершаді Вінницької області.
Зауважено, що полонізми в говірках Східного Поділля проявляють активність як основи для утворення прізвищевих назв, що підтверджено їх фонетичною та словотвірною структурами. Зокрема, на польське походження досліджуваних прізвищ вказують такі явища їх фонетичної структури, як відсутність повноголосся на місці давніх сполук -tort-, -tolt-, -tert-, -telt-, звукосполучення приголосних [дж], [дз], звукосполучення приголосних [рж], [кш], [пш], звукосполучення [дл] на місці українського [л]; звукосполучення [ом] у закритому складі, [ф] на місці українського [п], звук [у] на місці етимологічного [о].
Виявлено, що більшість прізвищ утворено морфологічним способом, зокрема суфіксальним, за допомогою поліфункційних формантів -ськ-, -цьк-, -ик-, -ань, формантів із патронімійним значенням -енко, -єнко, -ук, -юк, -евич, -овець, зі значенням посесивності -ов тощо. Найбільш продуктивними в утворенні прізвищ східних подоляків є такі твірні основи польського походження: пан- , мазур-, лех- / лях-, луп-, маця, бриж-, гонт-, стельмах.
Значна частина прізвищ утворена лексико-семантичним способом, зокрема шляхом трансантропонімізації (особова власна назва → прізвище: Войцех, Стефан, Казимір, Лех та ін.) та антропонімізації (загальна назва → прізвище: Брода, Брель, Мандрика, Партика та ін.).
Установлено домінування певних лексико-семантичних груп полонізмів, від яких походять прізвища східних подоляків, зокрема зафіксовано 18 прізвищ, похідних від полонізмів на позначення професій, 16 – від власного імені польського походження, 19 – від апелятивів на позначення рис людини за зовнішніми та внутрішніми ознаками, 27 – від етнонімів, 58 – від апелятивів різних тематичних груп лексики.
Прізвища східних подолян польського походження відзначаються фонетичною варіативністю (Лупа – Луппа, Гловацький – Глевацький, Ободзинський – Ободзінський, Партика – Партека, Стельмах – Штельмах), що часто може бути зумовлено екстралінгвальними чинниками.
Зауважено, що подібні дослідження увиразнюють етнокультурну та полікультурну специфіку антропонімійної системи окремого ареалу зокрема й України взагалі.

Афоризм у знаковій парадигмі польської лінгвокультури

Наталя Шарманова — пт, 30 сер 2024 00:00:00 +0300

Протягом століть афоризми привертали увагу лінгвістів, літературознавців, філософів і не раз ставали предметом спеціального дослідження. Упродовж XX – початку XXI ст. інтерес до прикладного вивчення афористичного мовного корпусу зростає.
Однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики залишається проблема поліпарадигмального статусу афоризму, визначення його місця серед інших лінгвістичних категорій у загальній ієрархії мовних одиниць. Вирішення цих питань сприяє осмисленню різних векторів у вивченні онтологічного, структурно-семантичного й комунікативного аспектів афористичного корпусу.
У статті репрезентовано лінгвальний статус афоризмів у знаковій парадигмі польської лінгвокультури. Обґрунтовано мовний і лінгвокультурний потенціал афоризмів; окреслено зміст поняття афоризм, виявлено його обсяг і диференційні ознаки; з’ясовано основні підходи до прикладного опису польських афоризмів.
Акцентовано на тому, що аксіологічним вектором у новітніх дослідженнях з афористики є її осмислення на основі здобутків з лінгвокультурології, етнолінгвістики, пареміології, комунікативної лінгвістики, лінгвопрагматики. Універсальністю інтелектуального освоєння світобудови є афористичний корпус, який об’єктивує в мовно-естетичних знаках фрагменти мовної та концептуальної картин світу.
У польській лінгвістичній традиції утвердився підхід, за якого афоризми інтерпретуються у світлі етнолінгвістичних ідей. Афоризми як вияви інтертектуальності, парадоксальності формують сферу інтелектуальності кожної національної мови й виступають трансляторами концептосфери польської лінгвокультури.