Українська полоністика

ВІДОБРАЖЕННЯ ЕПОХИ FIN DE SIÈCLE В РОМАНІ ОЛЬГИ ТОКАРЧУК «Е. Е.»

Вікторія Білявська — 2025-11-28

У статті на прикладі роману О. Токарчук «Е. Е.» проаналізовано відображення епохи fin de siècle крізь призму ідей, якими захоплювалися європейці межі ХІХ–ХХ століть. Часопросторові характеристики роману чітко окреслені, що сприяє зосередженню читацької уваги на актуальних для цієї доби проблемах. Було встановлено, що криза філософії позитивізму та розчарування в емпіричному методі пізнання дійсності, призвели до певної розгубленості, а також пошуку альтернатив, зокрема й надприродного походження. Серед явищ, які становлять осердя окультизму, виділяють медіумізм, спіритизм, реінкарнацію і життя після смерті, телепатію, онейромантію, ясновидіння і ін. Ідею медіумізму, спіритизму, як і пов’язані з цим проблеми відчуження та знеособлення, у романі втілюють декілька героїв, котрі характеризуються різним ступенем занурення в сферу потойбічного, з-поміж них Вальтер Фроммер, його сестра Тереза Фроммер, пані Ельцнер та Ерна. Головна героїня, п’ятнадцятилітня Ерна Ельцнер, ініціали якої і становлять назву роману, проходить складний шлях дорослішання, що корелюється з історією відкриття її надприродного вміння входити в транс і бачити духів, розвитку цього «дару» і так само раптове його згасання.

Новітнім методом дослідження людини, який відповідає пошукам, притаманним цій епосі, є психоаналіз. Науковий світогляд і раціональний погляд на світ утілює в собі Артур Шацман і його дослідження, що становить у певній мірі пародію авторки на Карла Густава Юнга та його ранню працю. Проте О. Токарчук значно переосмислює історію S. W. Явище істерії досліджується на прикладі пані Ельцнер, а причини неврозів та інших подібних захворювань пояснюються обмеженнями з боку традиційного патріархального суспільства, які унеможливлюють реалізацію жінки поза родинною сферою. Ідея емансипації проявляється в образі Ґертруди, котра єдина адекватно розуміє історію Ерни як бажання ствердитися та бути побаченою й почутою.

ДВА ОБЛИЧЧЯ ОДНІЄЇ ВІЙНИ: ОСМИСЛЕННЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ В ПОЛЬСЬКІЙ ТА НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЗБІҐНЄВА ГЕРБЕРТА Й ПАУЛЯ ЦЕЛАНА)

Наталія Бондар — 2025-11-28

У цій розвідці на основі компаративного аналізу текстів Збіґнєва Герберта та Пауля Целана як двох моделей мовлення про війну – польської поетики морального свідчення та німецькомовної поетики пам’яті – досліджено сприйняття й інтерпретації феномену війни та травматичного досвіду представниками двох лінгвокультурних світів. Зокрема, окреслено теоретичні засади осмислення травми в художньому дискурсі, визначено поетичні механізми трансформації травми в слово. Пропоноване дослідження репрезентує мотиви пам’яті, страждання й гідності у творчості обох митців. Наголошено на культурних зв’язках Збіґнєва Герберта та Пауля Целана з Україною, творчість яких набуває нового звучання у зв’язку з російською агресією проти України.

Доробок письменників, що сформувався на тлі воєнних катастроф, демонструє, як поетичне слово може ставати моральним свідченням, формуючи етичну пам’ять нації. У їхньому досвіді перетинаються польська, німецька, єврейська й українська культурні традиції, що надає творчості універсального звучання й багатовимірності. Письменники по-різному екстраполюють спротив трагедії історії: у художньому дискурсі польського митця Збіґнєва Герберта пам’ять про трагедію постає як моральний обов’язок, а не як акт відплати, Пауль Целан репрезентує мовчання як форму свідчення, перетворюючи слово на межовий простір між мовленням і німотою, творить поетику темряви. Аналіз творів Збіґнєва Герберта та Пауля Целана крізь призму нинішньої війни дає змогу простежити тяглість європейської культури травми, здатність до переосмислення болю через мову, поезію, метафору. Осмислення спадщини Збіґнєва Герберта та Пауля Целана відкриває шляхи до розуміння природи війни, зцілення через слово та збереження людяності перед лицем історичних катастроф.

АСОЦІАТИВНІ ЗВ’ЯЗКИ У МОВНІЙ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ ТА ПОЛЯКІВ: СВІТ ПІСЛЯ 24.02.2022

Олена Денисевич — 2025-11-28

У статті представлено результати українсько-польського асоціативного дослідження, проведеного наприкінці 2022 року після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Переживаючи війну, зазнаємо різних травм – фізичних, психологічних тощо. Людина в таких умовах стає особливо чутливою до слів, а нечіткі межі значень слів можуть викликати непорозуміння. У цьому дослідженні шукаємо відповіді на питання, як війна змінює мовну свідомість, які ключові поняття входять в картину світу обох народів – українського та польського, що є спільним; ілюструємо, як польська картина світу розкривається через призму української, оскільки слова-стимули є ключовими реаліями для української повсякденності в боротьбі з російським агресором.

Основним методом студій виступає вільний асоціативний експеримент. За допомогою попереднього пілотажного опитування виокремили список слів для проведення асоціативного дослідження. Список містив 50 понять: БЕЗПЕКА, ДОНАТ, МИР, МОВА, ПОВІТРЯНА ТРИВОГА, УКРИТТЯ, СВОБОДА тощо. У цій статті проаналізувано отримані асоціативні поля з позиції частотності. Найбільш повторювані реакції формують ядро асоціативного значення. Аналіз асоціативних полів двох груп опитаних показав, що з 50 асоціативних полів 13 мають спільне ядро на такі слова-стимули: ВАЛІЗКА (реакція подорож), ВІЙНА (смерть), ВОЛОНТЕР (допомога), ГАЗ (тепло), ДОНАТ (допомога), ЕКОНОМІЯ (гроші), ЗАГРОЗА, ІНФОРМАЦІЯ, МИР (спокій), СИРЕНА, ФРОНТ, УКРИТТЯ (безпека).

Оскільки психолінгвістичні дані створюються на основі масового, вільного асоціативного експерименту, їх можна розглядати як надійне джерело лінгвістичної, соціологічної та культурної інформації. Зібраний і представлений матеріал має високу наукову цінність, адже демонструє зміни в мовній свідомості у зв’язку з переживанням важкого періоду війни, які закодовані в мовних асоціаціях.

ТОПОНІМИ З КОМПОНЕНТАМИ -ПІЛЬ / -ПОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ОЙКОНІМІЧНОМУ ПРОСТОРІ: ЛІНГВІСТИЧНА СТРУКТУРА ТА КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ КОРЕЛЯТИ В КОНТЕКСТІ ЖИТТЄПИСІВ ПОЛЬСЬКИХ ДІЯЧІВ ВІННИЧЧИНИ

Наталія Павликівська — 2025-11-28

У статті йдеться про топоніми з компонентами -піль / -поль в українському ойконімічному просторі. Вони поширені на теренах сучасної України й становлять особливу наукову цінність. Їх виникнення тісно пов’язане з добою феодального землеволодіння, колонізаційними процесами, практикою персоніфікованого найменування поселень. Такі топоніми мають посесивне забарвлення й зберігають пам’ять про конкретних власників земель чи осіб, причетних до заснування та розвитку того чи того населеного пункту.

Об’єкт дослідження становлять ойконіми на території України з компонентами -піль, -поль у своїй структурі. Увага акцентується на зв’язках топонімів із біографіями представників польської громади, які вплинули на соціально-культурний розвиток регіону. Джерельну базу дослідження становить біографічний словник Вікторії Колесник «Відомі поляки в історії Вінниччини», теоретичну основу – аналіз історичних джерел, лексикографічних праць, інших архівних матеріалів. Важливу роль у топонімній номінації відіграли й польсько-українські традиції.

Топоніми, зокрема ойконіми з компонентом -піль, - поль, за своїм походженням різняться. Дослідники вважають, що назви населених пунктів із компонентом -піль – місцевого, слов’янського походження; у них друга частина походить від слова поле (Тернопіль – очевидно, «поле, поросле терном», Ямпіль, найвірогідніше, «поле з ямами» і т. ін.), у назвах інших міст -поль походить не від поле, а від грецького слова polis «місто», і через це в українській мові не змінилося (Сімферополь, Мелітополь і под.).

Отож предметом дослідження є аналіз лінгвістичної структури та культурно-історичних корелятів ойконімів у контексті життєписів польських діячів Вінниччини.

АКСІОЛОГІЙНІ МАРКЕРИ ДУХОВНОГО КОДУ КУЛЬТУРИ В ПОЛЬСЬКІЙ АФОРИСТИЦІ

Наталя Шарманова — 2025-11-28

Національний спосіб світосприйняття в корпусі польської мови яскраво представлено афоризмами, які є повчальними, сентенційними одиницями мови, що подають узагальнення й типізацію лінгвокультурної польської спільноти. Афоризм становить образно-логічний вислів, який репрезентує систему філософських, етичних, естетичних імперативів і має структуру речення. Афористичний вислів виступає знаковим явищем мови й ґрунтується на різних архетипах міфологічної, релігійної, моральної, ідеологічної, наукової свідомості, для яких властиве розходження в інваріантах світосприйняття, світорозуміння та рефлексії.

Важливим цивілізаційним надбанням є те, що афористика постає ціннісно-смисловим феноменом духовної культури, формує концептосферу мови й репрезентує систему збереження національної самосвідомості, самобутності, культури. Окремим вектором наукового інтересу є дослідження кодів культури крізь призму афористики, і зокрема трансляції цього лінгвокультурного феномену через знакові для польської культури одиниці.

Мета статті полягає в репрезентації полікодовості польських афоризмів як семіотичних знаків і репрезентантів духовного коду лінгвокультури. Завдання полягають у тому, аби: 1) репрезентувати лінгвокультурні особливості польської афористики; 2) з’ясувати сутність коду культури; 3) визначити маркери духовного коду в системі кодів польської лінгвокультури.

Афоризм як результат лінгвокогнітивної діяльності пов’язаний зі складними інтелектуальними, психоментальними механізмами кодування й декодування інформації про Всесвіт, її актуалізації під час комунікації шляхом звернення до структур ментефактів і конвенційних способів їх репрезентації у свідомості комунікантів.

Різноманітність представлення кодів, лінгвокультурних традицій, соціально-економічних викликів багатьох епох є підставою розглядати польські афоризми в епідигматиці мовної свідомості авторів як такі, що зберігають образ світу, сформований в етнокультурних, суспільних, етичних та естетичних ментефактах історичної пам’яті польської нації.

Лінгвокультурологійне осмислення польських афоризмів як національних ментально-лінгвальних комплексів у світлі етнокультурного простору представляють аксіологійні інваріанти етнолінгвістичної моделі Всесвіту у вигляді прецедентних феноменів, символів і лінгвокультурних кодів, зокрема духовного коду. Вони мають аксіологійні маркери, що виявляє пріоритет цінностей, маніфестованих афоризмами, відображають суспільно-історичний контекст, сутність людини та її буття, взаємини в соціумі, особливості життєдіяльності в різних сферах, систему оцінних, етичних, психоемоційних та естетичних приписів у формуванні загальнокультурної сфери сакрального.

ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ В УКРАЇНОЗНАВСТВІ ТА ПОЛОНІСТИЦІ

Ярослав Білик — 2025-11-28

Ідея культуротворчості належить до групи провідних понять в сучасній філософії культури. З самого початку ХІХ століття в багатьох країнах Європи відбувались важливі процеси національно-культурної самоідентифікації. У Польщі та Україні, які перебували в ті часи в колоніальній залежності від Російської імперії, такі процеси проходили багато в чому паралельно та були зумовлені розвитком й поширенням ідей романтизму, найбільш яскравими представниками якого були визнані корифеї: Адам Міцкевич у Польщі і Тарас Шевченко в Україні. Створені ними яскраві художні образи та наступні соціокультурні інтерпретації багато в чому визначали особливості самоідентифікації як польського, так й українського національного характеру. Філософською основою сучасного осмислення процесів культуротворчості слід вважати важливі ідеї І. Канта про роль гри як основи сприйняття та розбудови мистецтва, а також як медіатора між світами необхідності й свободи (об’єктивного і суб’єктивного). Саме під впливом таких ідей кантівської філософії Фрідріх Шіллер обґрунтовував свою концепцію «естетичної діяльності», яка очолює всю ієрархію різновидів діяльності людини, постає ігровою за своєю сутністю та завжди лежить в основі процесів культуротворення. Також важливими були ідеї кордоцентризму у філософських пошуках Гьоте, які, у свою чергу, виникли в результаті появи й осмислення відповідних ідей Шіллера та Фіхте. Всі вони суттєво вплинули на характер і розвиток романтизму. Важливою методологічною основою сучасного розуміння проблематики культуротворення залишається класична лудологічна концепція Хьойзінги з врахуванням пізніших доробок та уточнень Гадамера.

Взаємодія управлінських інститутів, адміністративно-правових норм католицької церкви та філософських доктрин у контексті двосторонніх відносин між Польщею та Україною

Марія Бліхар — 2025-11-28

Стаття присвячена аналізу взаємодії католицької церкви, адміністративного права та філософії в історичних і сучасних контекстах Польщі та України. Досліджується вплив католицької церкви на формування правових систем обох країн, зокрема на розвиток адміністративних практик, морально-етичних засад та правових інститутів. Розглядається роль католицької церкви як важливого інституту, що не лише здійснював релігійне керівництво, а й активно впливав на політику та адміністративне управління, зокрема в період Речі Посполитої. Особливу увагу приділено взаємодії між католицьким і православним світом, а також між релігійними та світськими інститутами в умовах польсько-української співпраці. Вивчаються ключові аспекти розвитку адміністративного права в Польщі та Україні в контексті філософсько-правових засад, зокрема ідей природного права, які набули популярності в Європі в епоху Просвітництва. Особливе значення має дослідження історичного контексту, коли католицька церква була важливим політичним і правовим актором, надаючи духовну та правову підтримку польській владі, активно впливаючи на адміністративні процеси в Україні. Автори також звертаються до питання сучасного стану взаємодії церкви і права в обох країнах, зокрема в контексті європейської інтеграції Польщі та України. Аналізуючи роль католицької церкви в контексті міждержавних відносин Польщі та України, у статті підкреслюється її значення як посередника в миротворчих процесах, а також як інституту, що допомагав зберігати політичну стабільність і правопорядок у межах обох держав. Особлива увага приділяється розвитку правової культури в обох країнах у результаті цієї взаємодії, а також викликам, які постали перед сучасним правом у світлі секуляризації та глобалізації. Стаття вносить вагомий внесок у розуміння ролі релігійних інститутів у правовому та політичному житті Польщі та України, розглядаючи їхній вплив на адміністративні реформи та міждержавні відносини.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ СТИЛІВ ПОЛЬСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ: АСПЕКТИ ЗБЕРЕЖЕННЯ СПАДЩИНИ

Ольга Гольд — 2025-11-28

Століттями українська та польська історії багато разів перепліталися. Про це свідчить не лише дружба та партнерство народів двох країн, а й архітектурна спадщина, матеріальний слід їхнього спільного минулого. Таке багаторазове переплетення долі є одним із матеріальних проявів цієї історії, а саме архітектурної спадщини. Досвід багатьох країн Європи протягом століть "пройшовся" зміщенням кордонів, де пам'ятки архітектури одночасно змінювали свою філософію та призначення. У мирні часи архітектурна історична спадщина, насамперед, нагадує про спільну історію. У воєнний час вони стають об'єктами спільної турботи. Історична архітектурна спадщина – це не лише туристична пам'ятка, а й метод подання історії минулого, важлива інвестиція для майбутніх поколінь. Метою розвідки є дослідження впливу стилів польської архітектури на українських теренах в аспектах можливості захисту архітектури на прикладах минулого досвіду. Звертаючи увагу на сучасні обставини Польщі та Україні, автори обґрунтовують необхідність збереження архітектурної спадщини України, яка є самобутньою і зробила свій внесок у світову історію мистецтва. Праця спрямована на розуміння алгоритмів та механізмів збереження архітектурної самобутньої особливої спадщини та її впливу на світову історію. Сьогодні необхідно з наукової точки зору привертати увагу європейської та світової спільноти архітекторів щодо збереження спільної соціально–культурної спадщини. Зазначимо, що факт мультикультурності архітектурної спадщини України тільки підкреслює своєрідність – унікальність її витворів. Збереження архітектурної спадщини потребує комплексного підходу та заснування архітектурних ательє. Звертаючись до багатого досвіду спільного існування та цивілізованих сусідських відносин з архітекторами та культурологами Польщі, розраховуємо на сумісну працю на відбудову та відновлення варварським руйнаціям в часи півномаштабного вторгнення. Руйнування та знецінення української архітектури є неприпустимими фактом сучасного варварства. Тому, після перемоги постане завдання, яке є запрошенням до відкритої дискусії: чи відтворювати, і наскільки подібним до того, що було раніше; будувати нові міста, використовуючи можливості, які ми матимемо.

Чернецтво як феномен внутрішньої духовності в антропологічному та екзистенційному вимірах

Микола Козловець — 2025-11-28

Стаття присвячена філософсько-релігієзнавчому аналізу чернецтва як цілісного духовного вчення, яке поєднує аскетичні практики, внутрішню молитву, містичне споглядання та богословську рефлексію. Чернецтво розглянуто як специфічний тип духовного досвіду, спрямований на радикальну трансформацію людської суб’єктивності через процес очищення серця, зосередження свідомості та інтенсифікації сприйняття сакральної присутності. Розкрито сутність чернечої аскези як духовної практики, зорієнтованої на перетворення свідомості та досягнення гармонії між внутрішнім і зовнішнім виміром буття. Особлива увага приділяється феномену внутрішньої молитви як методу набуття глибинної тиші розуму, що створює умови для формування містичного горизонту буття. Встановлено духовно-практичні форми реалізації чернечого ідеалу. Визначено, що чернецтво не зводиться до індивідуального містицизму, а формує особливу модель духовної спільноти, де аскетичний спосіб життя поєднується з етичним служінням, культуротворчими практиками, богословським мисленням і літургійною традицією. У філософському вимірі чернецтво інтерпретується як проект трансформації людського існування, спрямований на подолання роздробленості та відчуженості, характерних для звичайного досвіду. Стан внутрішньої тиші постає як онтологічна умова осягнення єдності та відкритості абсолютизованому джерелу буття. Чернеча духовність описується як рух від зовнішньої багатоманітності до внутрішньої простоти, від дискурсивності до цілісного бачення, від егоцентричного досвіду до оновленої структури суб’єктивності, яка здатна до співбуття з трансцендентним. Доведено, що чернецтво є не лише окремим напрямом духовної практики, а фундаментальним філософсько-антропологічним вченням, що пропонує універсальну модель духовного зростання, де внутрішня молитва, споглядання, моральна стриманість і духовна свобода формують цілісний шлях самотворення. У цьому вченні поєднуються онтологічна глибина й етична практика, що робить його однією з найконцептуальніших традицій християнської містики.

Поезія Казімєжа Вєжинського та її ідеологічна спрямованість під час Другої світової війни

Густав Осташ — 2025-11-28

Метою статті є дослідження поезії відомого польського поета Казімєжа Вєжинського, його ідеологічної спрямованості в роки Другої світової війни. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, об’єктивності та історизмі. З метою розкриття змісту та ідеологічної сутності поезії використано текстоцентричні методи аналізу творів та компаративістські студії. Висновки. В статті проаналізовано творчість Казімєжа Вєжинського, зокрема увага зосереджена на його політичній поезії часів Другої світової війни, зокрема на вірші "Na proces moskiewski" ("На московський процес"). Стверджується, що поезія автора 1939–1945 років була високомистецькою і часто поєднувала ліричні, епічні та драматичні елементи, незважаючи на загальноприйняте твердження, що "під час війни музи мовчать". Вірші Вєжинського, особливо збірка "Krzyże i miecze" (1946), функціонували як хроніка воєнного часу і часто набували форми "анти-оди", виражаючи гнів та іронію щодо радянської агресії та суду над шістнадцятьма лідерами польського підпілля в Москві у 1945 році. Автор звинувачує суддів, називаючи їх зрадниками та натякаючи, що "злочинець у цій залі суду – не ми, а ви". "Свобода" описується як "невідоме вам слово" та "вічне марновірство" для московської сторони. За допомогою ліричної мови вірш підтримує внутрішню дисципліну та посилює силу почуття, що характерно для трагедії. Вєжинський використовує категорію трагедії, ототожнюючи читачів з обвинуваченими, яких спіткала польська доля. Московський трибунал судиться ораторським колективом (польською нацією) та засуджується за втечу від розуму та союз з дияволом на польських могилах. В статті детально досліджується структура та акустичні особливості цього вірша, підкреслюється його трагізм, зв'язок із традицією польського романтизму та ідеєю "болісної краси", розкриваючи національну трагедію Польської підпільної держави.

УЯВА ТА ДИЛЕМА «ПІДНЕСЕНЕ – ПОТВОРНЕ» В ЕСТЕТИЧНІЙ ТЕОРІЇ І ХУДОЖНІЙ ПРАКТИЦІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Олена Поліщук — 2025-11-28

Метою розвідки є аналіз трактувань уяви у різних галузях сучасного наукового знання, зокрема філософії, естетиці й мистецтвознавстві, для з’ясування його евристичного потенціалу в багатьох теперішніх художніх практиках. Методологія: застосовано методи порівняльного аналізу, індукції, дедукції і герменевтичний метод при виявленні спектру думок про змістове насичення поняття уяви, естетичного досвіду, естетичного переживання, естетичного почуття та їх денотатів. Для цієї розвідки значущість має принцип «неповного осягнення об’єкта», враховуючи складність оцінки явища внутрішнього життя людей як спонуки до художньої чи технічної творчості. Результати: досліджено спектр думок вітчизняних та зарубіжних науковців про антропологічну, естетичну, художню уяву, як різноманітні спроможності людини, коли йдеться про вихід за межі наявного досвіду й породження чого нового, за сферами її прояву; проаналізовано зв’язок естетичної та технічної уяви із естетичними феноменами потворного і піднесеного; здійснено аналіз напрацювань польського філософа й естетика В. Татаркевича про естетичне переживання й указано на теоретико-методологічну цінність подальших досліджень естетичної уяви та естетичного переживання. Наукова новизна: розглянуто зв'язок естетичної уяви споживачів та естетичних феноменів потворного і піднесеного при споглядання штучних об’єктів дійсності; наголошено на потребі подальшого опрацювання цієї проблеми для розвитку теоретико-методологічної основи у дослідженнях з філософської антропології, естетики, теорії дизайну й мистецької освіти. Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно привертає увагу до потреби аналізу чинників детермінації естетичної уяви, естетичного переживання й естетичного почуття для покращення естетичної компетентності фахівців, котрі займаються формоутворенням, креативними проєктами у сучасних художніх практиках. Це необхідно в умовах диджиталізації та швидкого розвитку індустрії розваг й споживання з використанням креативних продуктів, що стимулюють активне використання уяви сучасниками.

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ П’ЄРА ТЕЙЯРА ДЕ ШАРДЕНА В КОНТЕКСТІ ХРИСТИЯНСЬКОГО ЕВОЛЮЦІОНІЗМУ

Ірина Шавріна — 2025-11-28

Стаття присвячується аналізу космологічної концепції Тейяра де Шардена в контексті поєднання еволюційного мислення з християнською доктриною. Концепція П’єра Тейяра де Шардена є спробою подолання дихотомії між науковим світоглядом та християнською онтологією шляхом формування цілісної космогонічної моделі, в основі якої – уявлення про еволюцію як процес духовного становлення буття. У його концепції Всесвіт постає як цілісна динамічна система, яка розгортається від неорганічної матерії до свідомого духовного життя. Цей процес еволюції не зводиться до біологічних змін, а трактується як становлення, в основі якого – зростання складності й усвідомленості, що веде до внутрішньої персоналізації світу. У межах аналізу структури космічної еволюції було виділено три ключові етапи: геогенез, біогенез та ноогенез. Ці фази не є розірваними між собою, а становлять безперервний рух до зростання свідомості як нової онтологічної якості. Особливу увагу приділено ідеї Точки Омега як завершення та метафізичного полюса еволюції. У Точці Омега втілено христологічний вимір буття: Христос виступає не як зовнішній Спаситель, а як Особовий Центр еволюційної конвергенції, який пронизує космос зсередини. Визначено, що антропологія Тейяра де Шардена розглядає людину як ключову фазу еволюції – істоту, в якій космос набуває самосвідомості. Особистість постає не випадковим наслідком, а внутрішньою метою розвитку: вона визначається свободою, здатністю до інтеріоризації, любові та сопричастя. Одним з важливих висновків статті є теза про те, що філософська система П’єра Тейяра де Шардена відкриває глибоку перспективу для осмислення взаємозв’язку між еволюцією, людиною та Богом. Вона пропонує не лише концептуальний синтез науки і релігії, але й нову онтологію персоналізації, де свобода, любов і особистість постають не як моральні прикмети, а як фундаментальні сили буття. У цьому світлі людина постає як співтворець Всесвіту, а Христос – як його внутрішній телос, що веде творіння до трансцендентного звершення в точці вселенської єдності.

АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Ольга Акімова — 2025-11-28

У статті розкрито актуальні тенденції розвитку педагогіки вищої школи в умовах цифрової трансформації освіти та глобалізаційних змін. Обґрунтовано, що модернізація змісту освіти, зорієнтована на системно-компетентнісний і особистісно орієнтований підходи, є ключовою умовою забезпечення якості підготовки фахівців. Підкреслено зростаючу важливість цифровізації як ключового чинника освітніх інновацій, що сприяє доступності, інтерактивності та персоналізації навчальних процесів шляхом інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій, цифрових платформ та інтелектуальних навчальних середовищ. Показано, що цифровізація вищої освіти сприяє індивідуалізації навчання, формуванню цифрових компетентностей і підвищенню конкурентоспроможності випускників. Особлива увага приділена трансформації професійної ролі викладача, який із транслятора знань перетворюється на фасилітатора, тьютора, ментора й коуча освітнього процесу. Зазначено, що трансформація ролі відображає перехід від викладання як інструктажу до викладання як партнерства, співпраці та наставництва, що сприяє рефлексії, самоорганізації та ціннісному навчанню. Зазначено, що ефективна педагогіка вищої школи базується на принципах відкритості, інноваційності, гуманізму та навчання впродовж життя. Визначено взаємозв’язок між модернізацією освітнього змісту, розвитком критичного мислення та формуванням ціннісних орієнтацій майбутнього фахівця. Доведено, що сучасна педагогіка вищої школи виступає інтеграційною платформою для поєднання гуманістичних цінностей і цифрових технологій. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення освітніх програм і методик підготовки викладачів у закладах вищої освіти.

СЕМАНТИЧНІ ТА КОНОТАТИВНІ АСПЕКТИ ЕТНОНІМІВ «ЄВРЕЙ», «ЖИД» ТА «ІУДЕЙ» У ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XIX–XX СТОЛІТЬ

Юлія Березюк — 2025-11-28

У статті розглядається проблема семантичного та культурно-історичного дослідження етнонімів у художніх текстах української та польської літературних традицій. Авторами визначено, що однією з ключових задач є встановлення взаємозв’язку між мовною формою етнонімів, їх семантичним та конотативним потенціалом і художнім образом персонажа. Домінантною проблемою, яка стала об’єктом дослідження, є комплексний аналіз походження, функціонування та художнього відображення етнонімів у текстах різних періодів і літературних жанрів. Актуальність вивчення зумовлена необхідністю глибшого розуміння механізмів міжкультурної комунікації та збереження історичної пам’яті про етнічні спільноти. Стаття репрезентує результати порівняльного аналізу українських та польських літературних творів XIX–XX століть, визначено особливості семантичного й конотативного навантаження етнонімів, їхню роль як маркерів етнічної ідентичності та художніх концептів. Проаналізовано художнє використання етнонімів у літературі, яке варіювалося від негативних стереотипних образів євреїв (орендарі, лихварі, прислужники польської шляхти) до позитивних і співчутливих трактувань, відображаючи соціально-історичні та культурні зміни у ставленні до єврейської громади. У творах українських письменників спостерігається баланс між стереотипними уявленнями та гуманістичним зображенням єврейського героя, що свідчить про прагнення автора до об’єктивного і співчутливого відтворення етнічної ідентичності. Літературний шлях єврейського героя у художніх творах Польщі яскраво починається в ХІХ столітті. У свідомості більшості поляків того періоду євреї виступали переважно як «вбивці Христа», тобто винуватці зла, що існує у світі, а тому були небезпечними. Спроби широко дослідити та відкрити для польського читача єврейське середовище, його культуру та проблеми робили лише автори-позитивісти, вони виступали за польсько-єврейське братерство і, подібно до освічених представників єврейської громади, підтримували реалізацію соціальної програми асиміляції. Висвітлено взаємозв’язок між мовною формою, художньою функцією та соціокультурним контекстом, а також продемонстровано, яким чином літературні тексти формують сприйняття етнічних груп і впливають на суспільні стереотипи.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ: ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ОСВІТНІ ПРАКТИКИ

Василь Галузяк — 2025-11-28

Стаття присвячена систематизації та аналізу зарубіжного досвіду розвитку лідерської компетентності майбутніх менеджерів освіти в контексті сучасних психологічних підходів та освітніх практик. Розкриваться глобальні тенденції переходу від традиційних адміністративних моделей до трансформаційного, автентичного, сервісного та розподіленого лідерства. На основі аналізу наукових досліджень визначено ключові психологічні механізми формування лідерської компетентності, зокрема саморефлексію, емоційну саморегуляцію, соціальне мислення, резильєнтність і мотивацію. Проаналізовані зарубіжні підходи до розуміння структури лідерської компетентності, що включає знання, уміння, поведінкові прояви та ціннісні орієнтації керівника. Зазначено, що у зарубіжній науковій традиції лідерська компетентність розглядається як багатокомпонентний конструкт, що об’єднує знання, уміння, поведінкові прояви та цінності, які забезпечують ефективне лідерство в освітніх закладах.Значну увагу приділено зарубіжним освітнім програмам підготовки керівників освітніх закладів, які реалізують системний підхід до формування лідерської компетентності на основі інтеграції теоретичних знань, психологічних механізмів і практичних інструментів управління. Серед ключових психологічних моделей, що широко застосовуються у сучасних зарубіжних дослідженнях виокремлено трансформаційне, автентичне, сервісне та розподілене лідерство. Особливу увагу приділено можливостям адаптації підходів до української системи підготовки керівників освітніх закладів в умовах сучасних викликів. Комплексний підход адаптації передбачає поєднання інтерактивних та практико орієнтованих технологій, використання сучасних цифрових інструментів, врахування психологічних механізмів лідерства та мінімізацію ресурсних і організаційних бар’єрів.

ПОТЕНЦІАЛ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ПРОФЕСІЙНИЙ ІМІДЖ ПЕДАГОГА» ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНИХ І ПОЛІКУЛЬТУРНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНОПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Василь Каплінський — 2025-11-28

У статті розкрито теоретичний та практичний потенціал навчальної дисципліни «Професійний імідж педагога» для формування особистісних і полікультурних компетентностей здобувачів вищої освіти в процесі загальнопедагогічної підготовки.

В процесі моделювання змісту цієї навчальної дисципліни зроблена спроба узагальнити і осмислити структуру іміджу сучасного педагога і дати коротку характеристику його кожної складової. Структура іміджу педагога поєднує класичні уявлення про професійний імідж із сучасними комунікативно-психологічними та цифровими тенденціями і включає наступні складові: 1. Ціннісно-світоглядна 2. Комунікативна складова 3. Візуально-естетична 4. Професійно-когнітивна 5. Емоційно-поведінкова 6. Креативно-інноваційна 7. Цифрово-медійна 8. Рефлексивно-особистісна. Дисципліна не лише розширює уявлення студентів про професійні стандарти, етику й культуру педагогічного спілкування, а й відкриває можливості для саморефлексії, творчого самовираження, розвитку емоційного інтелекту. Через інтерактивні технології, проєктні завдання, кейси та медіапрактики майбутні магістри вчаться конструювати власний позитивний імідж, гармонійно поєднуючи внутрішній зміст і зовнішні прояви професійності. Дослідження потенціалу цієї дисципліни у формуванні особистісних і полікультурних компетентностей магістрів є важливим кроком до оновлення змісту педагогічної освіти, її гуманістичного, креативного та іміджево-орієнтованого виміру. У статті розкривається зміст усіх п’яти тем, що входять до змісту дисципліни. Запропоновано модель практичного заняття/тренінгу для магістерського курсу «Формування професійного іміджу педагога» у форматі, який поєднує інтерактив, самоаналіз і творчі елементи. Ідеально підходить як до аудиторної, так і до змішаної (офлайн + онлайн) форми роботи.

Тридцять років підготовки вчителів англійської мови в Берегові (1994-2024)

Катерина Лізак — 2025-11-28

У статті висвітлено основні етапи розвитку програми підготовки вчителів англійської мови в Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці II у місті Берегові, Україна, від її заснування в середині 1990-х років до сьогодення. Основна мета цього дослідження - задокументувати реалізацію та розвиток початкової програми та нових пропозицій, проаналізувати їх адаптацію до мінливих освітніх потреб, а також наголосити на прихильності до розвитку студентських талантів і дослідницької діяльності. На основі хронологічної послідовності, доповненої аналізом даних кафедри, у статті простежується розвиток першої програми, яка на початку функціонувала в рамках афілійованої установи, до нинішнього статусу освітнього закладу, що пропонує програми підготовки бакалаврів та магістрів з англійської філології. Також, у статті розглядаються ключові віхи, зокрема запровадження нових спеціалізацій та закриття інших через міністерські постанови, а також реалізація програм, адаптованих до мінливих освітніх потреб регіону, як-от підготовка вчителів англійської мови для початкової школи. Значна увага приділено прагненню закладу розвивати студентську наукову діяльність через такі ініціативи, як Закарпатська угорська фахова колегія вищої освіти імені Ілони Зріні, покликану підтримувати обдарованих студентів, та організацію щорічних наукових студентських конференцій. Також у статті висвітлено прагнення кафедри сприяти участі студентів як у програмах міжнародної академічної мобільності, так і в національних і міжнародних конкурсах, що демонструє прихильність навчального закладу до європейських стандартів вищої освіти. Основне значення даного дослідження полягає в тому, що воно демонструє сталість вищого навчального закладу з викладанням мовою меншини та її здатність до адаптації, в умовах сучасного геополітичного контексту. Підкреслено важливість розвитку студентських досліджень, міжнародної співпраці та постійної адаптації до освітніх реформ для підвищення якості освіти та підготовки висококваліфікованих фахівців з англійської мови для регіону. Також, в статті акцентовано увагу на важливості виховання нового покоління викладачів, які здатні ефективно працювати в умовах сучасних освітніх викликів.

РОЗВИТОК ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ПОЛЬЩІ ТА УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Віта Павленко — 2025-11-28

У статті з’ясовано, що перспективним напрямом розвитку особистості дитини є позашкільна освіта. Зазначено про особливий потенціал позашкільної освіти у врахуванні природних потреб учнів, зокрема, в активній діяльності та самоствердженні. Доведено, що позашкільна діяльність створює умови для формування умінь і навичок реалізації різних соціальних потреб та задоволення особистісних потреб.

Виокремлено етапи розвитку позашкільної освіти Польщі: І етап (становлення) – з 1882 року до 1914 року; ІІ етап (розвиток) – з 1914 року до 1944 року; ІІІ етап (стабілізації) – з 1944 року до 1989 року; ІV етап (відродження) – з 1989 р. до сьогодення.

Зазначено, що сьогодні позашкільна освіта в Україні може здійснюється за різними напрямами. Комплексні позашкільні навчальні заклади поєднують декілька освітніх напрямів, до таких належать палаци, центри, будинки дітей та юнацтва, дитячої та юнацької творчості. Творчі об’єднання закладу позашкільної освіти класифікуються за трьома рівнями: початковий рівень, основний рівень, вищий рівень.

Проаналізовано структуру позашкільної освіти в Україні. Описано основні напрями та освітні рівні, виділено різні типи закладів, які надають освітні послуги з надання позашкільної освіти. Зазначено основні форми організації освітнього процесу та види творчих об’єднань вихованців закладів позашкільної освіти.

Зазначено, що заклад позашкільної освіти за своїми організаційно-правовими формами може бути державної, комунальної та приватної форми власності. До форм організації позашкільної освіти можна віднести: гуртки на базах закладів освіти, клуби за місцем проживання, фонди, спортивні заклади, культурно-освітні заклади та ін.

Встановлено, що заклади позашкільної освіти завдяки особливостям організації освітнього процесу (високий рівень мотивації дітей, спеціальна матеріально-технічна база, креативне середовище, відхід від жорстких рамок оцінювання) мають високий потенціал для розвитку творчості вихованців, порівняно з іншими закладами освіти.